Еліпс (мова)

Е́ліпс або е́ліпсис (грец. ἔλλειψις — пропуск, випадіння, нестача) — пропуск у висловлюванні деяких структурних елементів, які мають домислюватись за контекстом. Наприклад, у реченнях можуть обминатися дієслова-зв'язки («я вже додому, а ти ще на роботу?»), в іменниково-прикметникових словосполученнях — іменники, на які вказують специфічні сполучення прикметників («Перша Кінна» (армія)). Еліпсис як властивість тексту є протилежністю плеоназму.

Еліпсис може бути механізмом утворення нових лексичних одиниць, наприклад, «пропозиція» у значенні «пропозиція одружитися».

Еліпс(ис) як стилістична фігура у літературі полягає в опущенні певного члена речення чи словосполучення, які легко відновлюються за змістом поетичного мовлення.

Вживається задля досягнення динамічності і стислості вираження думки та напруженості дії, відрізняючись цим від обірваної фрази (апосіопези), власне, вмовчування. Відомий приклад еліпсу — рядки з поеми Т. Шевченка «Перебендя», де пропущено додаток: «Орлом сизокрилим літає, ширяє, / Аж небо блакитне широкими (крилами) б'є».

Та найчастіше в еліптичних конструкціях випадає присудок:

(…) Одна нога в стременах…
Сніги. Вітри. Зима.
Розрубані ремена,
І голови нема…

Ще вчора був веселий:
Не думав, що — кінець…
Сьогодні ж — леле!
Мрець…

У наведеному уривку з вірша Д. Фальківського «Одна нога в стременах», де розкривається неприхована правда про антилюдську громадянську війну, еліпс посилює переживання зображеної тут трагедії.

Еліпсисом або еліпсом також називають прийом побудови оповіді у літературі, драматургії, кіномистецтві тощо, коли у сюжетній послідовності певні події та проміжки часу оминаються, і читач або глядач має здогадуватись про те, що залишилося «за кадром».