Апосіопеза
Апосіопе́за, умовча́ння, недогово́рення (дав.-гр. ἀποσιώπησις — умовчання) — стилістична фігура, незавершене обірване речення, в якому думка висловлена не повністю. Наприклад:
— Ха-ха-ха!… всіх… викоренити… ха-ха-ха!… щоб і на насіння… всіх!… а-ха-ха… — вона аж хлипала.
Визначення
Фігура умовчання полягає в несподіваній свідомій незавершеності фрази[1], висловлювана думка обривається з розрахунком на здогад читача (чи слухача) про недоговорене.[2][3]
Апосіопеза графічно позначається трьома крапками.
Використання
Недоговорення вживається автором[4] [1]:
- щоб передати емоційний стан персонажа-мовця (схвильованість, подив, нерішучість тощо), наприклад, схвильованість:
Бо я вдень не одинока —
З полем розмовляю,
Розмовляю і недолю
В полі забуваю,
А вночі... — та й оніміла, Сльози полилися...
- щоб передати небажання або неспроможність мовця з різних причин про щось говорити;
- як натяк на що-небудь, що автор лишає на здогад самого читача або слухача:
„Я не Ганна, не наймичка,
Я..." — Та й оніміла.
- зокрема із займенником той:
— Одним словом, пораджуся зі своїм напарником та й той... завтра ні, а післязавтра прийдемо
Апосіопеза може підкреслювати неможливість сформувати всю глибину думки, почуття або небажання про все говорити, оскільки співрозмовник спроможний зрозуміти й без слів.
Також умовчання може позначати розрив речення після натяку на розвиток подальших подій:
Там, під горою, в посмутнілій хаті,
стоїть труна… а там, на тій горі…
І пізнє літо… снопики на нивці…
гукає мати… бігає хлоп'я…
А там, у гробі…
Приклади вживання в українській літературі
Міг замолоду плечем підважити мажару з сіллю, а тепер...
Ми йшли туди… Та яке там йшли… Летіли, рвалися… Тож ми вірили, що там… Зрештою, ти сам знаєш…
Тато, бувало, й за цілий день так багато не вибалакували слів. А тут…
Пекучий день… лісів солодка млява…
смага стежок… сонливиці левад…
І беруть у свій полон.
До молодости зносять,
Аби жбурнути – в прірву…
Примітки
- Недоговорення // Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / Єрмоленко С. Я., Бибик С. П., Тодор О. Г., за ред. С. Я. Ярмоленко. — К.: Либідь, 2001. — 223 с. — ISBN 966-06-0177-8
- Словник української мови / гол. ред. колегії І. К. Білодід. — Том 10. — К.: Наукова думка, 1979. — 659 с.
- Умовчання // Ганич Д. І., Олійник І. С. Словник лінгвістичних термінів. — К. : Вища школа, 1985. — 360 с. — С. 316.
- Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: Русанівський В. М.(співголова) та ін. — 2-ге вид., випр. і доп. — К.: Укр. енцикл. ім. М. П. Бажана, 2004. - 824 с.. — ISBN 966-7492-19-2. — С. 757
Література
- Літературознавчий словник-довідник / за ред. Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007.
- Іваненко С. М., Карпусь А. К. Лінгвостилістична інтерпретація тексту: Підр. — Київ: КДЛУ, 1998. — 12 с.
Посилання
- Недоговорення // Українська мала енциклопедія : 16 кн : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. IX : Літери На — Ол. — С. 1114. — 1000 екз.
- Умовчання, або Апосіопеза // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — М — Я. — С. 514-515.
- Апосіопеза // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін.. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 45. — 552 с.