Елісео Моуріньйо

Елісео Моуріньйо (ісп. Eliseo Mouriño, 3 червня 1927, Буенос-Айрес — 3 квітня 1961) — аргентинський футболіст, що грав на позиції півзахисника.

Елісео Моуріньйо
Елісео Моуріньйо
Елісео Моуріньйо у 1951 році
Особисті дані
Народження 3 червня 1927(1927-06-03)
  Буенос-Айрес, Аргентина
Смерть 3 квітня 1961(1961-04-03) (33 роки)
  Лонгавіd, Лінарес, VII Регіон Мауле, Чилі
Зріст 168 см
Вага 66 кг
Громадянство  Аргентина
Позиція півзахисник
Юнацькі клуби
1941-1947 «Банфілд»
Професіональні клуби*
РокиКлубІгри (голи)
1946–1952 «Банфілд» 133 (2)
1953–1960 «Бока Хуніорс» 145 (4)
1961 «Грін Кросс» 0 (0)
Національна збірна
РокиЗбірнаІгри (голи)
1952–1959 Аргентина 21 (0)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Виступав, зокрема, за клуби «Банфілд» та «Бока Хуніорс», вигравши у складі останнього чемпіонат Аргентини, а також національну збірну Аргентини. У складі збірної — дворазовий переможець чемпіонату Південної Америки та учасник чемпіонату світу. Загинув з більшою частиною гравців клубу «Грін Кросс» у авіакатастрофі в 1961 році[1][2].

Клубна кар'єра

Народився 3 червня 1927 року в місті Буенос-Айрес. Батько помер, коли йому було 4 роки, і сім'я переїхала до мікрорайону Сан-Крістобаль. Вихованець футбольної школи клубу «Банфілд», в якій перебував з 1941 року.

Дебютував за основну команду 1 червня 1946 року в матчі другого аргентинського дивізіону проти «Уніона» (Санта-Фе). За підсумками того сезону клуб вийшов до вищого дивізіону і весь наступний рік Моуріньйо знову грав у дублі і лише 9 травня 1948 року дебютував у Прімері в матчі проти «Індепендьєнте». З 1949 і до 1952 року був безперечним основним гравцем команди, яка в 1951 році фінішувала на першому місці разом з «Расінгом» (Авельянеда), в результаті чого був призначений «золотий матч», але команда Моуріньйо його програла (0:0, 0:1) і стала лише віце-чемпіоном. Загалом за рідну команду взяв участь у 133 матчах чемпіонату. Згодом в честь визнання значення гравця для «Банфілда» східна трибуна клубного домашнього стадіону «Флоренсіо Сола» була названа на честь футболіста.

Елісео Моуріньйо під час виступів за «Бока Хуніорс».

Еміліо Бальдонедо, який був головним тренером «Банфілда», у 1951 році очолив «Бока Хуніорс», і з самого початку запропонував Моуріньйо перейти до його команди. Загалом «Бока» намагалась викупити гравця у «Банфілда» сім разів, і 1953 року Елісео таки перейшов до аргентинського гранда, утворивши міцний півзахист із Ломбардо та Пессією. Він був ключовою фігурою в чемпіонстві, здобутому «Бокою» в 1954 році, після 9 років перерви.

Моуріньйо грав до «Бока Хуніорс» до 1960 року, після чого в 1961 році переїхав до Чилі, ставши гравцем клубу «Грін Кросс». Перехід виявився фатальним для гравця, оскільки незабаром після переходу 3 квітня 1961 року[3] він разом із 7 іншими гравцями з команди повертався додому після програного матчу на Кубок Чилі проти «Осорно» (0:1) і вильоту з турніру, літак врізався у гору поблизу Лінареса і всі особи на борту, в тому числі і Моуріньйо загинули[4]. Через важкодоступність місця катастрофи, лише у лютому 2015 року були знайдені залишки літака[5] на висоті 3200 метров на склоні гори Ла-Готера — майже в двох десятках кілометрів на північ від офіційного місця падіння[6][7].

Елісео Моуріньйо (праворуч) і перуанець Оскар Гомес Санчес на чемпіонаті Південної Америки в Аргентині 1959 року.

Виступи за збірну

1952 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Аргентини.

У складі збірної був учасником Чемпіонату Південної Америки 1955 року у Чилі, здобувши того року титул континентального чемпіона. Моуріньйо зіграв три ігри — проти Парагваю, Еквадору та Перу[8]. Наступного року на чемпіонаті Південної Америки 1956 року в Уругваї, на якому команда здобула бронзові нагороди, Моуріньйо вже зіграв у всіх п'яти матчах — проти Перу, Чилі, Парагваю, Бразилії та Уругваю.

Згодом поїхав з командою і на чемпіонат світу 1958 року у Швеції[9], втім там на поле так і не вийшов, а команда не подолала груповий етап[10].

Наступного року відбулось одразу два чемпіонати Південної Америки, спочатку березні-квітні 1959 року в Аргентині, де Моуріньо відіграв чотири гри — проти Перу, Чилі, Уругваю та Бразилії та вдруге у кар'єрі здобув титул континентального чемпіона[11], а потім і у грудні 1959 року в Еквадорі, де зіграв у трьох матчах — проти Парагваю, Еквадору та Бразилії і разом з командою здобув «срібло».

Всього протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 8 років, провів у її формі 21 матч.

Титули і досягнення
«Бока Хуніорс»: 1954

Примітки
  1. Cuando cayeron "los más fuertes" - DEPORTES - nacion.com. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 12 липня 2014.
  2. ACCIDENTE AEREO DEL EQUIPO DE FUTBOL GREEN CROSS DE TEMUCO, LONGAVI, 3 DE ABRIL DE 1961
  3. ELISEO VICTOR MOURIÑO. Gustavo Santillán. soydebanfield.com.ar. Архів оригіналу за 27 листопада 2010. Процитовано 16 жовтня 2010.
  4. Mouriño, un héroe trágico — El Gráfico
  5. Expedición encuentra restos del avión en que iba equipo de Green Cross
  6. Un alivio que tardó 54 años en llegar (ісп.). La Tercera. 7 лютого 2015. Процитовано 29 травня 2018.
  7. Avión chileno siniestrado reaparece 53 años después en Los Andes (ісп.). El Universo. 9 лютого 2015. Процитовано 29 травня 2018.
  8. Southamerican Championship 1955. RSSSF. Процитовано 16 жовтня 2010.
  9. RSSSF – reprezentacja Argentyny w finałach mistrzostw świata
  10. Player Profile for Eliseo Mourino in the Soccer World Cups
  11. Southamerican Championship 1959. RSSSF. Процитовано 16 жовтня 2010.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.