Емільєна д'Алансон

Емільєна д'Алансон (фр. Émilienne d'Alençon, власне ім'я Емілі Андре, фр. Émilie André; 18 липня 1869, Париж — 1946, Ніцца) — французька актриса і танцівниця, зірка Прекрасної епохи.

Емільєна д'Алансон
фр. Émilienne d'Alençon
Ім'я при народженні фр. Émilienne Marie Normand
Псевдо Émilienne d'Alençon
Народилася 17 липня 1870(1870-07-17)[1][2][3]
IX округ Парижа, Париж, Франція[1]
Померла 14 лютого 1945(1945-02-14)[4][5][…] (74 роки)
Монако
Поховання
Батіньйоль : 
Країна  Франція
Діяльність акторка театру, куртизанка
Знання мов французька[6]

Біографія

Красуня паризького півсвіту, де з'явилася в 1885 році. Рік провчилася в Консерваторії драматичного мистецтва. Дебютувала танцівницею в «Літньому цирку» столиці (1889), потім виступала в Казино де Парі, Фолі-Бержер, паризькому мюзик-холі «Ла Скала» на Страсбурзькому бульварі, в концертному залі Олімпія, театрі Вар'єте і ін. Гастролювала в Лондоні. Змагалася з Ліаною де Пужі і Кароліною Отеро, їх називали «три грації Прекрасної епохи».

У 1906 році покинула сцену. Похована в Парижі на кладовищі Батіньоль.

Публікувала вірші і п'єси.

Порцеляна і коштовності д'Алансон були продані з молотка в 1931 році, був виданий їх каталог.

Особисте життя

Серед її інтимних друзів були герцог Жак д'Юзес, бельгійський король Леопольд II, офіцер і гравець, коханець Коко Шанель Етьєн Бальзан, жокей Персі Вудленд, у неї був зв'язок з поетесою Рене Вів'єн. Її малювали Тулуз-Лотрек, Жюль Шере. Нею захоплювався Марсель Пруст. З нею був знайомий князь Фелікс Юсупов, про що розказано в його мемуарах.

Образ в літературі і кіно

Як яскрава прикмета часу фігурує в романах: Жоржа Сіменона («Чотири дні бідної людини»), Лео Мале («За Лувром народжується сонце»), Жюльєтти Бенцоні («Горда американка») та інших.

Одна з героїнь фільму «Самотня Шанель» (1981, її роль виконала Карен Блек).

Примітки
  1. свідоцтво про народження
  2. GeneaStar
  3. Roglo — 1997. — 8549233 екз.
  4. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. Акти цивільного стану
  6. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.