Енгельбрект Енгельбректсон

Пам'ятник Енґельбректу в Стокгольмі

Пам'ятник Енґельбректу в Фалуні

Енґельбрект був лицарем та гірничим промисловцем у провінції Даларна. Скоріше за все він мав німецьке коріння. Є відомості, що його родина перебралася до Швеції у 1360-х роках. Енґельбрект мешкав у Нурберзі, де був власником шахти.

Складна економічна ситуація, яка була викликана війною Еріка Померанського, короля Данії, Норвегії та Швеції, проти Ганзи негативно також позначилася на експорті заліза, завдавала суттєвої шкоди залізорудному районові Берґслаґену. Це відбувалося внаслідок блокади, яку розпочав ганзейський флот портових міст Швеції.

Саме цим пояснюється повстання в Даларні у 1426 році на чолі із Енгельбректом Енгельбректсоном. Після початкових успіхів повстання здобуло підтримку аристократії і державної ради Швеції. Найсильнішими прихильниками були представники знаті Упланда — лагман Нільс Бот, Ерік Пуке, Брудер Свенсон.

Протягом трьох місяців країна була звільнена від датчан, а Ерік Померанський був позбавлений титулу короля Швеції.

Енґельбректсона було обрано шведським головнокомандувачем і регентом на з'їзді знаті в Арбузі. Це вважається першим засідання шведського риксдагу. Проте значна частина аристократії була незадоволена тим, що посаду регента обіймає особа, яка не належала до їх кола. Їх очолив Карл Кнутсон, який лише намагався використати дії Енгельбректсона з метою захоплення влади. Більшість знаті почала просувати кандидатуру Карла Кнутсона на посаду шведського регента.

Коли Ерік Померанський з військом прибув до Швеції, між ним та повсталими, почалися перемовини, у результаті яких було укладено перемир'я, а пізніше Стокгольмську мирну угоду. Король, в обмін на лояльність шведів, погодився виконати ряд політичних вимог: дарувати лени та замки в Швеції тільки уродженцям країни, не вводити іноземців в ріксрод, призначити дротса та марських з числа шведів. Проте Ерік Померанський своїх обіцянок не дотримався.

Навесні 1436 року Енґельбрект та Карл Кнутссон, за допомогою міської бідноти, захопили вірний Еріку Померанському Стокгольм. Після захоплення столиці між ними почалась боротьба за титул вождя. За домовленістю обидва лідери стають співправителями.

У Енґельбректа загострюється конфлікт з Магнусом Бенґтссон із знатного шведського роду Натт-о-Даґ, що виник між ними через порушення цими аристократами торгових привілеїв ганзейских купців, яким допомагав Енгельбрект.

Енґельбрект у 1436 році здійснює похід на південь Швеції. Під час облоги Аксевалля він захворів, та був змушений повернутися додому. Енґельбрект відправився в дорогу, хоча був настільки слабкий, що навіть не міг сісти в сідло. До Стокгольма Енґельбрект хотів дістатися водним шляхом. 4 травня 1436 року його було підступно вбитий у Енґельбректгольмен на озері Єльмарен Маґнусом Бенґтссоном. Енґельбрект був похований у кірсі Св. Миколая в Еребру.

Карл Кнутсон, ставши регентом, видав вбивці охорону грамоту. Інші прихильники Енґельбректсона — Ерік Пуке та Брудер Свенсон — були страчені.

• 
  Місце вбивства Енґельбректа
• 
  Пам'ятний знак на місці вбивства
• 
  Кірха Св. Миколая в Еребру
• 
  Пам'ятник Енґельбректу в місті Арбуґа

• Harrison, Dick Sveriges historia medeltiden (Stockholm: Liber. 2002)ISBN 91-47-05115-9 (швед.)

• Енгельбрект Енгельбректссон // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.