Ендрю Фішер

У 1891 Фішера було обрано першим президентом відділення Лейбористської партії Джимпі у Квінсленді. 1893 року його було обрано до Квінслендських Законодавчих зборів, та до наступного року став заступником лідера партійної організації. Під час своєї першої промови він висловив прагнення до 50-відсоткового скорочення військових витрат і висловив підтримку федерації. Після скандалу, в якому його супротивник Джейкоб Стамм звинуватив його у революційних настроях та антикатоліцизмі у 1896, він втратив своє місце, а звинувачення було розтиражовано місцевими ЗМІ.

1896 ж року було започатковано газету Правда Джимпі, яка стала друкованим органом лейбористів, та яка виправдала Фішера у очах загалу. Газета відіграла значну роль у поверненні Фішера до парламенту 1899 року.

Лейбористи – члени парламенту під час складання присяги 1901 року, включаючи Кріса Вотсона, Фішера, Біллі Г’юза та Франка Тудора.

Фішер був поступовим прихильником федерації, цю позицію він висловив на референдумі у Квінсленді 1899 року. 1901 року Фішер разом із Лейбористською партією пройшов до федерального парламенту.

Під час федеральних виборів 1903 року Лейбористська партія покращила своє становище і отримала достатньо місць, щоб зрівнятись з двома іншими силами у парламенті. Коли уряд Дікіна пішов у відставку 1904, Джордж Рід відмовився займати свій пост, що призвело до приходу у владу Лейбористської партії з Крісом Вотсоном на чолі. Фішер продемонстрував свої здібності на посаді міністра торгівлі і митниці в уряді Вотсона. 1905 року його було висунуто на посаду заступника голови Лейбористської партії.

Після федеральних виборів 1906 року Альфред Дікін залишився на посту прем’єра,незважаючи на той факт, що лейбористи отримали значно більше місць, ніж прихильники протекціонізму. Разом з тим Фішер більше знався на фінансових питаннях, а також користувався значним авторитетом серед партійних функціонерів, проводив з ними наради «за зачиненими дверима».

Дікін, розуміючи, що не має більшості у парламенті намагався знайти підтримку серед лейбористів у різних галузях. Проте так і не знайшов спільної мови з більшістю. Тому, без підтримки Лейбористської партії уряд Дікіна пішов у відставку у листопаді 1908.

Фішер сформував свій перший уряд наприкінці 1908 року. Цей уряд прийняв закон «Про захист національного виробника», гарантував гідну заробітну платню робітникам, замовив три торпедні катери і здобув незалежність військово-морського флоту від флоту Великої Британії під час бойових дій.

У травні 1909 Альфред Дікін повернувся на пост прем’єр-міністра, оскільки Фішер не зміг переконати Генерал-губернатора розпустити Парламент.

Під час федеральних виборів 1910 року Лейбористська партія отримала сімнадцять додаткових місць (це дало 43 місця з 75 у палаті представників і 22 з 36 – у Сенаті). Це дозволило Фішеру сформувати свій другий уряд. За три роки другого уряду Фішера було здійснено реформи (як у кількісному, так і у якісному відношенні), які не було перевершено у Співдружності до 1940-их років.

Фішер провів значні реформи у галузях оборони, конституційних питань, фінансів, транспорту і соціального забезпечення. Крім того він досягнув більшості з тих цілей, які ставив перед собою під час першого урядування, таких як: встановлення допомоги на народження дітей, випуск перших паперових грошей Австралії, реформування флоту, початок будівництва Трансавстралійської залізниці, розширення Високого суду, заснування Канберри. [3]

Під час федеральних виборів 1913 року Ліберальна партія на чолі з Джозефом Куком перемогла лейбористів з перевагою у один голос. Тоді ж Фішер перейменував свою партію на Робочу Силу.

Під час передвиборчої кампанії 1914 року Фішер зробив акцент на незалежності оборонної галузі, і пообіцяв, що держава буде боротись за всіх: до останньої людини, до останнього шилінгу. Робоча сила перемогла на виборах, і Фішер сформував свій третій уряд.

Фішер пішов з посади Прем’єр-міністра і Парламенту 27 жовтня 1915. Три дні по тому закриті збори Робочої сили обрали Біллі Г'юза лідером парламентської фракції.

Фішер як Верховний комісар.