Енцо Шифо

Віченцо «Енцо» Шифо (італ. Vincenzo Scifo, нар. 19 лютого 1966, Ла-Лув'єр) — колишній бельгійський футболіст італійського походження, що грав на позиції півзахисника. Відомий, зокрема, виступами за «Андерлехт», «Осер», «Торіно», «Монако», а також національну збірну Бельгії. У подальшому — футбольний тренер.

Енцо Шифо
Особисті дані
Повне ім'я Віченцо Даніеле Шифо
Народження 19 лютого 1966(1966-02-19) (55 років)
  Ла-Лув'єр,  Бельгія
Зріст 178 см
Вага 73 кг
Громадянство  Бельгія
Позиція атакувальний півзахисник
Юнацькі клуби
1973–1982
1982–1983		 «Лув'єруаз»
«Андерлехт»
Професіональні клуби*
РокиКлубІгри (голи)
1983–1987 «Андерлехт» 119 (32)
1987–1988 «Інтернаціонале» 28 (4)
1988–1989 «Бордо» 24 (7)
1989–1991 «Осер» 67 (25)
1991–1993 «Торіно» 62 (16)
1993–1997 «Монако» 91 (20)
1997–2000 «Андерлехт» 75 (14)
2000–2001 «Шарлеруа» 12 (3)
Національна збірна
РокиЗбірнаІгри (голи)
1984–1998  Бельгія 84 (18)
Тренерська діяльність**
РокиКомандаПосада
2001–2002 «Шарлеруа»
2004–2006 «Тюбіз»
2007–2009 «Мускрон»
2012–2013 «Монс»
2015– Бельгія (U-21)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Біографія

Віченцо Даніеле Шифо народився у 1966 році у Ла-Лув'єрі в італійській родині[1]. Він самостійно розвинув у собі неабиякий талант, граючи у футбол в юності, за що у місцевих командах його прозвали «Маленьким Пеле». Шифо віддали у футбольну школу місцевого клубу «Лув'єруаз» коли йому було сім років у 1973-му. До молодіжної команди найтитулованішого бельгійського клубу «Андерлехт» Енцо потрапив через 9 років у 1983-му, а вже за рік зіграв свій перший матч за першу команду клубу.[2]

У 1984 році 18-річний Шифо зіграв свій перщий матч за збірну Бельгії[3]. У складі збірної він грав на Чемпіонатах світу 1986, 1990, 1994 та 1998, на яких зіграв загалом 16 матчів. Всього за національну команду Шифо забив 18 голів у 84 іграх[4].

Після трьох перемог у чемпіонаті Бельгії у складі «Андерлехта» Віченцо у 1987 році перебрався до італійського «Інтернаціонале». Після невдалих виступів у Мілані він перейшов до «Бордо», де також розчарував своєю грою[5]. Його футбольна кар'єра продовжилася вдолим переходом до «Осера» у 1989-му, що привело до повернення у 1991 році в Італію у «Торіно», з яким Енцо вдалося дістатися до фіналу Кубка УЄФА сезону 1991–92. Після Італії він потрапляє до «Монако», з яким виграє чемпіонат Франції сезону 1996–97. У 1997 році Віченцо Шифо повертається у «Андерлехт» і здобуває свій четвертий титул чемпіона Бельгії. У 2000 році він переходить у «Шарлеруа» проте менш ніж за рік завершує кар'єру гравця через діагностований хронічний артрит.

Після завершення ігрової кар'єри Енцо залишається в «Шарлеруа» на посаді головного тренера на один сезон. Після цього він тренував бельгійські клуби «Тюбіз», «Мускрон», «Монс». У 2015 році Шифо призначили на посаду головного тренера молодіжної збірної Бельгії з футболу.

Титули і досягнення
«Андерлехт»
«Торіно»
«Монако»

Примітки
  1. Зірки Кубків світу — Енцо Шифо Архівовано 28 вересня 2013 у Wayback Machine.; deportesus.terra.com(англ.)
  2. Енцо Шифо — Червоний Диявол з талантом від Бога; fifa.com(англ.)
  3. The Complete Encyclopedia Of Football./ Keir Rednedge — London: «Carlton Books Limited». 2004 — p. 218. (англ.)
  4. Футбольна зірка Енцо Шифо у бузпеці; Spiegel, 16 серпня 1999(нім.)
  5. Ексклюзивне інтерв'ю з Енцо Шифо; marc-werner.com, 11 травня 2005(нім.)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.