Еолові відклади
Ео́лові ві́дклади (англ. eolian deposits, wind deposits, eolinites; нім. anemogene Ablagerungen) — субаеральні відклади, спричиняються розвіваючою та відкладаючою діяльністю вітру. Геологічні утворення, що виникають внаслідок осідання принесених вітром продуктів вивітрювання гірських порід або річкових, озерних, морських та інших відкладів.
![](../I/KelsoSand.JPG.webp)
До них відносять еолові піски й еолові леси.
Утворюють дюни, бархани, піщані пасма та інші форми рельєфу. Іноді є розсипами корисних копалин.
Поширення рельєфу
Поширені головним чином в аридних областях.
Еолові процеси відбуваються всюди, де є незакріплені пухкі відклади — на берегах рік, озер, морів, у сухих степах, напівпустелях та особливо в пустелях — тропічних, помірних і холодних субарктичних. Пустелі тропічних широт, напівпустелі та пустелі помірних широт характеризуються зональними географічними показниками: значною сухістю клімату з жарким літом, інтенсивним фізичним вивітрюванням з утворенням незцементованих пісків і засолених ґрунтів. Еолові форми та процеси на берегах рік, озер, морів, зандрових рівнин помірних і холодних широт є азональними.
Головні чинники формування
- наявність піщаних і пилуватих фракцій порід на поверхні землі;
- відносна сухість продуктів вивітрювання; — напрям, швидкість і тривалість вітрових потоків;
- незакріпленість форм рельєфу рослинністю;
- сухість клімату.
Транспортні механізми
Виділяють три типи транспортування частинок: у аерозолях ("плаваюче" транспортування), сальтація (транспортування "стрибками") та рептація (транспортування "повзанням"). Ці три транспортні механізми схожі на ті, що спостерігаються при транспортуванні зерен у воді.
Методи вивчення еолових процесів
- польові стаціонарні спостереження: за динамікою еолових форм, інтенсивністю пилових бур (встановлюють пиловловлювачі), швидкістю процесів розвіювання, характером закріплення рослинності, ефективністю заходів боротьби з дефляцією. Стаціонарні спостереження за вітровим режимом виконують метеостанції або дослідники отримують дані з архіву гідрометеоцентру;
- польові експедиційні дослідження: вивчають морфологічні характеристики еолових форм; мінералогічний склад середніх і великих зерен піску, їхню структуру, текстуру; виконують буріння для побудови геолого-геоморфологічних розрізів, визначення потужності шарів; беруть проби порід для подальших лабораторних аналізів. Застосовують безпілотні літальні апарати для визначення масштабів проявів еолових процесів;
- лабораторні дослідження: під мікроскопом або оптико-лазерними приладами з'ясовують мінералогічний склад середніх і дрібних фракцій піску, пилуватих частинок, середні діаметри, обкатаність, шорсткість частинок; виконують люмінісцентний аналіз для датування форм;
- аналіз дистанційних матеріалів і карт: визначають площу поширення форм, абсолютні та відносні висоти розташування, параметри великих форм, напрям простягання, ступінь задернованості і характер рослинності, близькість антропогенних об'єктів, вплив на них піщаних масивів.
- ГІС-аналіз: цифрують топооснову, відображають місцерозташування форм, отримують морфологічні характеристики території; — лазерне 3d-сканування поверхні скель із БПЛА: на підставі цифрових даних створюють об'ємні моделі скель, одержують морфометричні характеристики форм в цілому та окремих їхніх частин.
Література
- Байрак Г. Р. Методи геоморфологічних досліджень: навч. посібник — Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2018.
- Вихованець Г. В. Сучасний еоловий морфогенез у береговій зоні морів: автореф. дис. на здобуття ступеня д-ра геогр. наук Г. В. Вихованець. — Одеса, 2004. — 53 с.
- Сіренко І. М. Динамічна геоморфологія / І. М. Сіренко — Львів: ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2003. — 224 с.
Див. також
Література
- Словник-довідник з фізичної географії : для школярів і абітурієнтів / укл. Єна О. В., Супричов О. В. — К. : Довіра, 2002. — 238 с. — ISBN 966-507-133-5.
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.