Еріх Кемпка

Еріх Кемпка (нім. Erich Kempka, 16 вересня 1910, Обергаузен24 грудня 1975, Фрайберг-ам-Неккар) — оберштурмбаннфюрер СС, особистий шофер Адольфа Гітлера (1932-1945).

Еріх Кемпка
нім. Erich Kempka
Народився 16 вересня 1910(1910-09-16)[1][2]
Обергаузен, Дюссельдорф, Рейнська провінція, Королівство Пруссія, Німецька імперія
Помер 24 січня 1975(1975-01-24)[1][2] (64 роки)
Фрайберг-ам-Неккар[3]
Країна  Німеччина
Діяльність військовослужбовець, автобіограф
Знання мов німецька[1]
Учасник Друга світова війна
Членство СС[4]
Роки активності з 1932
Військове звання оберштурмбаннфюрер
Партія Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини[4]
Нагороди
Золотий партійний знак НСДАП
Медаль «За вислугу років в НСДАП»
Медаль «За вислугу років в НСДАП»
Медаль «За вислугу років у СС» (12 років)
Медаль «За вислугу років у СС» (8 років)
Медаль «За вислугу років у СС» (4 роки)
Кавалер ордена «За військові заслуги» (Болгарія)
Почесний кут старих бійців
Кільце «Мертва голова»

Біографія

Народився в польській родині шахтаря, в якій було 10 дітей. Закінчив восьмирічну школу, потім навчався на електротехніка. Закінчивши училище в 1928 році, вступив механіком в фірму DKW, де працював до 31 березня 1930 року.

1 квітня 1930 року вступив у НСДАП (партійний квиток №225 639) і СС (№2 803) і став працювати шофером в гауляйтера Ессена Йозефа Тербофена. 29 лютого 1932 зарахований в охорону Гітлера і призначений другим шофером Гітлера, який при необхідності замінював основного шофера Юліуса Шрека. Після смерті Шрека в 1936 році зайняв його місце, одночасно ставши начальником гаража (в 1945 році гараж налічував до 40 одиниць рухомого складу, які обслуговували близько 60 водіїв і механіків). 1 грудня 1937 року вступив у товариство Лебенсборн.

У жовтні 1944 року під тиском з боку Гітлера і Бормана розлучився з дружиною, яку в оточенні Гітлера недолюблювали за особисті якості і гострий язик. Мотивом для розлучення Гітлер і Борман обрали сумніви в джерелах доходу дружини Кемпки до заміжжя, звинувативши Кемпку в короткозорості. Розлучення було організоване Борманом, що стало відомо згодом з його листів до дружини. Кемпка зняв колишній дружині квартиру на Курфюрстендамм, продовжуючи підтримувати стосунки. Сам він жив у районі, де біля входу в бункер рейхсканцелярії розташовувалися гаражі та автомайстерні.

Завдяки своїй близькості до Гітлера став свідком і учасником багатьох історичних подій того часу (зокрема, брав участь в арешті Ернста Рема). У квітні 1945 року був одним з осіб, відповідальних за спалення трупів Гітлера і Єви Браун. Кемпці було доручено виділити для цього 200 літрів бензину, але в наявності було всього 160-180 літрів. Щоб заповнити нестачу, він наказав своїм працівникам злити бензин з несправних машин, пошкоджених в ході бойових дій.

На початку травня 1945 року Кемпке вдалося пробратися з Берліна в Берхтесгаден, де 18 червня (за іншими даними - 20) він був заарештований американськими солдатами. До жовтня 1947 року утримувався в таборах. Після звільнення жив у Мюнхені, а згодом переїхав у Фрайберг-на-Неккарі.

Мемуари

У 1950 році мюнхенський видавництво «Kyrburg Verlag» випустило спогади Кемпки під назвою «Я спалив Адольфа Гітлера». У цій книзі він доступно розповідає про 13 років роботи шофером Гітлера аж до останніх днів війни, проведених в бункері фюрера, також докладно описуючи спалення трупів подружньої пари Гітлерів на початку другої половини дня 30 квітня 1945 року. У мемуарах, так само, як і в свідченнях на Нюрнберзькому процесі, Кемпка заявив, що Мартін Борман загинув, коли танк, в якому він перебував, вибухнув після попадання снаряда.

У 1975 році книга була перевидана видавництвом НДПН «Deutschen Verlagsgesellschaft» під назвою «Останні дні Адольфа Гітлера». Правоекстремістський публіцист Еріх Керн переробив видання, додавши глави, які не пов'язані з вихідним текстом і не належать Кемпці. Те ж саме він проробив і з третім виданням 1991 року, в результаті чого обсяг книги збільшився втричі (324 сторінки в порівнянні з 96 сторінками видання 1950 року). Проте Кемпка так і значиться єдиним автором книги.

Висловлювання

Після війни, характеризуючи деяких нацистських бонз, Кемпка не соромився у виразах. Так, в інтерв'ю американському письменнику Джеймсу П. О'Доннеллу він оцінив Германа Фегелейна як «думаючого голівкою», а про Магду Геббельс сказав, що «коли вона перебувала поруч з фюрером, можна було почути, як вібрують її яєчники».

Образ Кемпки в кіно

В американському фільмі «Бункер» 1981 року роль Кемпки виконав актор Роберт Грендж, а в німецькому фільмі «Бункер» 2004 року - Юрген Тонкель.

Звання

Нагороди

Примітки

  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. SNAC — 2010.
  3. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #124458807 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  4. Dienstaltersliste der Schutzstaffel der NSDAP, Stand vom 1. Dezember 1936 — 1936.

Література

  • Kempka, Erich. Die letzten Tage mit Adolf Hitler. — 4. Auflage. — DGV: Rosenheim, 1994. — ISBN 3-920722-07-8.
  • O’Donnell, James P. The Bunker. The History of the Reich Chancellery Group. — Boston: Houghton Mifflin. — ISBN 978-0-39525719-7.
  • Schröder, Christa. Er war mein Chef. — 4. Auflage. — München: Herbig, 1985. — ISBN 3-7766-2286-5.
  • Trevor-Roper, Hugh. The Bormann Letters. — London: Weidenfeld and Nicholson, 1954. — ISBN 0404169082.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.