Ефект Вайнштайна

Ефект Вайнштайна — феномен масових приватних публічних звинувачень у сексуальних домаганнях і нападах знаменитостей, за якими слідує реакція зі сторони підприємств та установ. Отримав назву за іменем американського продюсера Гарві Вайнштайна[1][2], звинувачення котрого у жовтні 2017 року викликали хвилю «народного обурення» проти сексуального насилля, як суспільного явища. У поєднанні з іншими випадками сексуальних домагань, котрі були раніше у тому ж році, і кампанією з флешмобом під тегом #MeToo, яка закликала жертв сексуальних домагань ділитися своїм досвідом, це привело до цілої низки скандалів і звинувачень, із залученням різних індустрій, викликало відставку багатьох чоловіків у владних структурах як Сполучених Штатах, так і в інших країнах. В індустрії розваг звинувачення отримали артисти та режисери, серед котрих слід виділити актора Кевіна Спейсі, коміка Луїс Сі Кея і режисера Брета Ратнера, контракти з котрими були розірвані. Понад 300 жінок звинуватили у домаганнях режисера Джеймса Тобака. Роботу також втратили діячі журналістського середовища: редактори, видавці, власники засобів масової інформації. В інших галузях скандал вдарив по шеф-кухарю Джону Бешу, а також керівникам у сфері фінансів і зв'язків із громадськістю.

Гарві Вайнштайн був звинувачений у сексуальному домаганні до актрис і топменеджерок.

Акція Me Too поширилася на інші країни й мови у соціальних мережах. Звинувачення проти кількох британських політиків викликали суспільний скандал і призвели до перевірки та відставки трьох чиновників. У Канаді пішов у відставку засновник фестивалю комедії Жильбер Розон і понад десяток осіб звинуватили радіоведучого з Квебека Еріка Сальвейла у сексуальних домаганнях.

Американські журналісти у бесіді на NPR зробили ряд тверджень про переломний момент у ставленні до сексуальних домагань: на відміну від попередніх подібних публічних дебатів, коли обговорювалися дії раніше нікому не відомих людей, тепер звинувачення висунуті знаменитостям. The New York Times опублікувала постійно оновлюваний список суспільних діячів, яких звинувачують у сексуальних домаганнях, з посиланнями на публікації, у котрих ці вчинки були опубліковані, а також в яких мали місце наслідки й відповіді звинувачуваних. Станом на 15 листопада 2017 року список включає 28 імен.

Передісторія

5 жовтня 2017 року газета The New York Times і журнал The New Yorker повідомили про десятиліття звинувачень у сексуальних домаганнях проти кінопродюсера Гарві Вайнштайна, який був невдовзі звільнений із заснованої ним компанії. Стало відомо, що Вайнштайну довгий час вдавалося стримувати розголос шляхом конфіденційних фінансових компенсацій і угод з нерозголошень, причому його жертвами ставали, як правило, кінозірки та інші знаменитості. Журналісти також дізналися про «походеньки» політичного оглядача Білла О’Райлі, який виплатив жертвам до 45 млн доларів за мовчання. В обох випадках публічність заяв вимусила роботодавців розірвати договори зі скандальними знаменитостями й пролити світло на «змову мовчання» на тему сексуальних домагань.[3]

На події, що слідували за звинуваченнями Вайнштайна, здійснили вплив і деякі інші подібні резонансні інциденти, які мали місце в різний період, у тому числі й вельми давні: свідчення Аніти Хілл проти претендента на посаду верховного судді США Кларенса Томаса у 1991 році, звинувачення проти Білла Косбі у середині 2010-х років, історія телеведучої Гретхен Карлсон, звільненої із телеканалу Fox News, після того, як вона відмовила у домаганнях главі каналу Роджеру Ейлсу, який у підсумку теж вимушений був піти у відставку. Карлсон активно закликала журналістів розслідувати дії Вайнштайна й О’Райлі[4]. Програміст компанії Uber Сюзан Фаулерс виступила зі звинуваченнями у сексуальних зловживаннях у компанії, які вплинули на репутацію Тревіса Каланика і Дейва Макклюра. Газета USA Today резюмує, у 2017 році «сексуальне домагання стало серйозним злочином».[4]

Ефект

Звинувачення проти Вайнштайна негайно породили хвилю «народного гніву» проти сексуальних домагань і злочинів у Сполучених Штатах, [3] у пресі за цим явищем через деякий час закріпилася назва «ефект Вайнштайна». Осмілівши, жінки та чоловіки надавали гласності довго прихованим, з примусу або із власного бажання, історіям про сексуальні домагання на робочих місцях у різноманітних індустріях. Це призвело до звільнень, перевірок і розслідувань відносно чоловіків, наділених тією або іншою владою. Кампанія під хештегом #MeToo на Твіттері закликає сотні тисяч людей ділитися своїми історіями.[5][4]


Ефект Вайнштайна досяг міжнародного масштабу. У Європі звинувачення у сексуальних домаганнях у ставленні декількох британських політиків переросли у публічний скандал за участю десятків жінок. Скандал охопив проміжок у десятиліття і зачепив політичні партії. Це призвело до тимчасового зупинення членства у парламенті Марка Гарньера і відставки міністра оборони Майкла Феллона та вельського міністра Карла Сарджента. Кампанія #MeToo трансформувалася у #BalanceTonPorc («покажи свою свиню») у Франції й #QuellaVoltaChe («той раз котрий») в Італії. У Канаді звинувачення на адресу засновника комедійного фестивалю Жильбера Розона призвели до його відставки, а у Квебеці 15 жінок оголосили претензії радіоведучому Еріку Сальвейлу. Під враженням від кампанії #MeToo, південноафриканський співак і колишній політик Дженніфер Фергюсон публічно заявив, що президент Південно-Африканської футбольної асоціації Денні Джордан винен у зґвалтуванні двадцятилітньої давності.[5]

24 лютого 2020 року Вайнтштайн був оголошений винним у двох сексуальних злочинах. [6] Йому буде призначене покарання з терміном ув'язнення до 25 років.

Аналіз

Американські журналісти в ході дискусії на NPR зробили ряд тверджень про настання деякого переломного моменту у суспільному ставленні до сексуальних проступків.[12] Новизна полягає передусім у персонах, котрі стали «мішенями» звинувачень: якщо раніше це були, в основному, непублічні люди, то тепер їхнє місце зайняли знаменитості. Соціальні медіа також послужили платформою для людей, де вони отримали можливість безперешкодно й ефективно ділитися своїм досвідом, отримуючи за це емоційне заохочення, котрого не існувало під час попередніх суспільних обговорень.[7] У штаті Каліфорнія розглядають законопроєкт про заборону таємних урегулювань випадків сексуальних домагань.[4]

Див. також

Примітки
  1. BBC: «Эффект Вайнштайна» косит ряды американского истеблишмента
  2. CBSnews: Powerful men confronted as «Weinstein Effect» goes global(англ.)
  3. Rutenberg, Jim (22 жовтня 2017). A Long-Delayed Reckoning of the Cost of Silence on Abuse. The New York Times. ISSN 0362-4331.
  4. Guynn, Jessica; della Cava, Marco (25 жовтня 2017). Harvey Weinstein effect: Men are getting outed and some are getting fired as women speak up. And it's spreading.. USA Today. Процитовано 11 листопада 2017.
  5. Cook, Jesselyn; Simons, Ned (8 листопада 2017). The Weinstein Effect: How A Hollywood Scandal Sparked A Global Movement Against Sexual Misconduct. The Huffington Post.
  6. Кінопродюсер Вайнштайн визнаний винним у зґвалтуванні. Дзеркало тижня. 24 лютого 2020. Процитовано 29 лютого 2020.
  7. King, Noel (4 листопада 2017). Why 'The Weinstein Effect' Seems Like A Tipping Point. NPR.org. Процитовано 11 листопада 2017.
  8. Weinstein's Impact: List of Men Accused of Sexual Misconduct. The New York Times. Associated Press. 10 листопада 2017. ISSN 0362-4331.
  9. Stelter, Brian (2 листопада 2017). A month after accusations surfaced, the 'Weinstein effect' ripples around the world. CNNMoney. Процитовано 11 листопада 2017.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.