ЯНеБоюсьСказати

Флешмоб було започатковано 5 липня 2016 року, коли Анастасія Мельниченко опублікувала допис у Facebook, де розповіла про свій досвід сексуального насилля і закликала інших жінок і чоловіків  розповідати свої історії.[1] Цей пост став початком онлайн флешмобу #яНеБоюсьСказати, який триває й досі. До акції долучилися не лише українки та українці, але й представники інших країн. Активну участь в акції брали публічні особи та ЗМІ, що допомогло флешмобу набути великої популярності.

Чоловіки, що змушували жінок до сексу (за спаданням): незнайомці; родичі; батьки/вітчими; бойфренди; чоловіки; не визначено

Розміщення інформативної основи під хештегом #яНеБоюсьСказати пов'язане з відвертими розповідями з життя щодо сексуальних домагань, зґвалтування, байдужого ставлення правоохоронних органів та засудження близькими оповідачок, котрі пережили гендероване, здебільшого сексуальне насильство. Метою акції є привернення уваги суспільства до проблем сексуального насильства проти жінок, а також проблеми звинувачень жертви, над якою здійснили насильство.

Я хочу, аби сьогодні говорили ми, жінки. Аби ми говорили про насильство, яке пережила більшість з нас. Я хочу, аби ми не оправдувалися “я йшла у спортивках серед дня, а мене все одно схопили”. Бо нам не треба оправдуватися. Ми не винні, винен ЗАВЖДИ насильник. Я не боюсь говорити. І я не почуваюся винною.[1]

Як стверджують соціологиня Тамара Марценюк та комп'ютерна лінгвістка Христина Скопик  у своєму аналізі онлайн флешмобу #яНеБоюсьСказати, акція стала історією опору українського суспільства щодо сексуального насилля та замовчування цієї проблеми.

Це розповідь про життя в ситуації перманентного насильства щодо жінок, яку ще називають «культурою зґвалтування»[2]

Авторки зазначають, що виведення теми сексуального насилля над жінками на рівень публічної дискусії, звертає увагу на те, що зґвалтування — це спосіб підтримання чоловічої влади.

У суспільстві «культури зґвалтування» жінки змушені постійно думати, як їм поводитися, щоб запобігти насиллю, та його однаково не вдається уникнути.[2]

В акціях взяли участь сотні користувачок і користувачів соціальної мережі Facebook, як в Україні, так і за її межами[3].

Уже з перших днів флешмобу низка ЗМІ й організацій підготували статті та репортажі про #яНеБоюсьСказати. З'явилися перші оперативні реакції на флешмоб — переповідання історій, якими ділилися жертви, інформація про початок флешмобу, коментарі психологів і психологинь, подекуди навіть інформація про те, що робити у випадку, коли ви зазнали насильства.[2].

Під окремими дописами жінки та чоловіки розповіли про історії, які вони бачили серед перехожих чи знайомих. Відвертість більшості історій викликала жваву дискусію в українському інтернет-просторі, тоді як за кордоном більше обурені їх змістом. Флешмоб підняв табуйовану в Україні тему сексуального насильства над жінками і вказав на реальні, неофіційні масштаби проблеми.

Важливим аспектом є також залучення чоловіків до цієї акції, адже гендерно зумовлене насильство в Українському, і не тільки, суспільстві вважається лише жіночою «проблемою». Завдяки #яНеБоюсьСказати чоловіки мали змогу розповісти свої історії та привернути увагу до сексуального насильства над чоловіками.

Я чоловік, мені 37, а коли було 11, мене намагався звабити привстаркуватий розпусник. Ліг зі мною спати. Я втік коли він почав мене мацати. Сексу не сталося. Розтління дітей це огидно, секс за примусом – негідно. [4]

Інтернет-видавництва BBC Україна, ТСН, Global Voices та ряд інших видань опублікували інформацію про подію. Загалом про флешмоб #яНеБоюсьСказати, станом на 6 лютого 2017 року, розповіли 138 новинних сайтів, де було написало 278 постів.[2]

Ідея написати книгу з'явилась після того як авторка хештегу  #яНеБоюсьСказати, Анастасія Мельниченко, дізналась про те, що росіяни хочуть видавати книгу за хештегом #яНеБоюсьСказати, де мали б розказувати про те, як не допустити насильства. За словами Анастасії, це обурило її, адже одна з основних ідей її акції — не звинувачувати жертву.

У 2017 році за історіями флешмобу вийшла книга Анастасії Мельниченко «#ЯНеБоюсьСказати. Найвідвертіша книжка для підлітків», де освітлюються теми сексуальної освіти, буллінгу, об'єктивації та фемінізму, сексуальне насильство і стратегії поведінки при зіткненні з ним.

Ось що говорить сама авторка про свою книгу:

... книжка про підлітків і про їхні проблеми, про які зазвичай не говорять вголос. Наприклад, про харчові розлади, про ранню вагітність та зґвалтування, про зраду між друзями, про смерть і невиліковні хвороби. У моїй книжці група підлітків проходить через усі ці випробування і допомагає одне одному їх подолати. [5]

За своєю сутністю, акція схожа на організований Міжнародний флешмоб проти насильства над жінками, який тривав 2017 року з 25 листопада по 1 грудня. Тоді під хештегом ‪#‎RedMyLips‬ жінки фарбували губи червоною помадою та розміщували селфі у соціальні мережі. Дана ініціатива проходить у квітні в США — в місяць публічної дискусії щодо сексуального насильства.

У Twitter вже проходила схожа акція, тоді у світовий тренд вийшов хештег #sendeanlat («Розкажи свою історію про насилля») через вбивство студентки Озгеджан Ослан, яка захищала себе від сексуального нападу[4]

Флешмоб #ГодіМовчати, який започаткувала Анастасія Сальникова, активістка правозахисної організації «Природні права». Акція спрямована на протидію акушерському насильству над жінками. Існує також  багато міжнародних акцій, подібних до #ГодіМовчати, таких як ‪#‎breakthesilence‬ та ‪#‎bastatacere‬, що також спрямовані проти насильства в галузі акушерства в різних країнах світу.

Однією з найбільш поширених стала соціальна акція-флешмоб проти сексуального насильства і сексуальних домагань, поширені в соціальних мережах в жовтні 2017 року в результаті секс-скандалу навколо кінопродюсера Гарві Вайнштайна. Акція мала назву #MeeToo і була започаткована голівудською акторкою, Алісою Мілано у Twitter, де акторка запропонувала жінкам ставити лайк і робити репост, щоб поділитися власним сумним досвідом пережитого сексуального насильства..

• Насильство проти жінок
• Сексуальне насильство
• Сексуальні домагання
• Сімейне насильство
• Зґвалтування
• MeToo
• Аб'юзивні стосунки

• #‎яНеБоюсьСказати: українки діляться історіями про домагання. BBC Україна. Процитовано 6 липня 2016.
• #‎яНеБоюсьСказати: Украинки рассказали в соцсети личные истории о сексуальных домогательствах. Процитовано 6 липня 2016.
• #яНеБоюсьСказати: у Мережі українські жінки зізнаються про зґвалтування та насильство. ТСН.ua. Процитовано 6 липня 2016.
• #IAmNotAfraidToSayIt: Ukrainian Social Media Users Break the Silence on Sexual Violence · Global Voices. Global Voices. 5 липня 2016. Процитовано 6 липня 2016.
• #‎яНеБоюсьСказати. Мережею шириться флешмоб проти замовчування насильства. Українська правда _Життя. Процитовано 6 липня 2016.
• #‎яНеБоюсьСказати – мережею ширяться особисті історії про #насильство. Громадський простір. Процитовано 6 липня 2016.