Ефект контрасту

Ефект контрасту — це підсилення або пригнічення, по відношенню до звичайного, сприйняття, пізнання або пов'язаної поведінки в результаті послідовного (безпосередньо передуючого) або одночасного піддавання стимулу меншої або більшої інтенсивності того ж виміру. (Тут, під нормальним сприйняттям, пізнанням або поведінкою розуміється таке, яке буде отримано за відсутності порівняльного стимулу — тобто, засноване на всьому попередньому досвіді.)

Приклади
  • сприйняття: нейтральний сірий об'єкт видається більш світлого або темнішого кольору, ніж він є сам по собі, коли він порівнюється з показаним безпосередньо перед або одночасно з ним, об'єктом темно-сірого або світло-сірого кольору відповідно.
  • пізнання: людина здається більш або менш привабливою, ніж вона є сама по собі, коли вона порівнюється з показаною безпосередньо перед або одночасно з нею, іншою людиною, менш або більш привабливою відповідно.
  • поведінка: лабораторний пацюк працюватиме швидше або повільніше під час стимулу, який свідчить про отримання певного обсягу винагороди, коли такому стимулу та винагороді безпосередньо передували або чергувалися з ними, інші стимули з меншим або більшим обсягом винагороди відповідно.

Типи
Одночасний контраст

Одночасний контраст був визначений Мішелем Еженом Шеврелем та стосувався ефекту, коли кольори двох різних об'єктів впливають один на одного. Ефект краще видний на об'єктах доповнюючих кольорів.[1]

У наведеному в статті зображенні, два внутрішніх чотирикутники одного й того ж відтінку сірого, але верхній здається світлішим за нижній через те, що його фон більш темного кольору.

Цей ефект відрізняється від концепції контрасту, яка стосується кольорової відмінності об'єкту та його яскравості у порівнянні з оточенням або фоном.

Послідовний контраст

Послідовний контраст виникає, коли сприйняття стимулу, на який споглядають зараз, впливає раніше побачений стимул.

Наприклад, якщо спочатку на декілька секунд зосередитись на точках в центрах різнокольорових дисків у верхній частини наведеного малюнка, а потім подивитися на такі самі точки в нижній частині малюнка, два нижні диски на декілька моментів видаватимуться різних кольорів, хоча мають однаковий колір.

Один з типів контрасту, що включає і час, і місце, називається метаконтраст та параконтраст. Коли одна половина диску яскраво освітлюється на 10 міллісекунд, вона максимально яскрава. Якщо друга половина показується в той самий час (але на 20-50 міллісекунд пізніше), виникає взаємне пригнічення: ліва сторона затемлюється правою стороною (метаконтраст), а центр взагалі може зникнути. Одночасно, з огляду на перший стимул, права сторона також трохи затемнюється (параконтраст).[2]

Області існування

Філософ 17-го сторіччя Джон Локк відмічав ефект контрасту, коли спостеріг, що тепла вода здається гарячою або холодною в залежності від тог, чи була рука, яка її торкається до того в холодній чи гарячій воді.[3] На початку 20-го сторіччя Вільгельм Вундт визначив контраст як фундаментальний принцип сприйняття, і з того часу існування ефекту було підтверджено у різних сферах.[3] Ефекти контрасту впливають не лише на візуальні якості як колір чи яскравість, а й на інші види сприйняття, наприклад сприйняття ваги, музики тощо.[4]

В одному з експериментів, коли людей просили думати прізвище «Гітлер» та одночасно оцінювати інших людей, вони оцінювали цих людей як більш приязних.[5] Пісня чи музична композиція може сприйматися як хороша чи погана в залежності під того, чи прослухана перед нею музика була неприємною чи приємною.[6]

Для того, щоб ефект спрацював, порівнювані об'єкти повинні бути схожі один на одного (однотипні): журналіст може здатися нижчим ніж звичайно, коли бере інтерв'ю у високого баскетболіста, але не в порівнянні з високою будівлею.[4]

Див. також

Примітки
  1. Colour, Why the World Isn't Grey, Hazel Rossotti, Princeton University Press, Princeton, NJ, 1985, pp 135–136. ISBN 0-691-02386-7
  2. "eye, human."Encyclopædia Britannica. 2008. Encyclopædia Britannica 2006 Ultimate Reference Suite DVD
  3. Kushner, Laura H. (2008). Contrast in judgments of mental health. ProQuest. с. 1. ISBN 978-0-549-91314-6. Процитовано 24 березня 2011.
  4. Plous, Scott (1993). The psychology of judgment and decision making. McGraw-Hill. с. 38–41. ISBN 978-0-07-050477-6. Процитовано 24 березня 2011.
  5. Moskowitz, Gordon B. (2005). Social cognition: understanding self and others. Guilford Press. с. 421. ISBN 978-1-59385-085-2. Процитовано 24 березня 2011.
  6. Popper, Arthur N. (30 листопада 2010). Music Perception. Springer. с. 150. ISBN 978-1-4419-6113-6. Процитовано 24 березня 2011.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.