Пізнання

Пізнанням називають як процес, який правильніше було б позначити словом «пізнавання», так і результат цього процесу. У пізнанні завжди міститься також впізнавання. Нове, не залежне від внутрішнього і зовнішнього досвіду пізнання може виникнути тільки як наслідок творчої фантазії.

Пізнання досліджується з часів грецької філософії. Це дослідження пізнання складає предмет вчення про пізнання, яке тільки з Канта визначилося як особлива область філософії, одержавши назву «Теорія пізнання», і яке в 19 ст., а також на початку 20 ст. іноді домінувало майже над всіма іншими напрямами філософії.

Усередині пізнання проводять відмінність між (несправжнім) формальним або абстрактним, пізнанням і (справжнім) змістовним або конкретним пізнанням; у свою чергу усередині цього ділення відбувається розчленовування на багато видів пізнання відповідно до найважливіших наочних областей.

Прогрес пізнання знаходить свою остаточну межу в межі пізнаваності. За цією межею починається непізнаване (часто помилково зване ірраціональним). Існування непізнаваного — це таке існування, яке не дає припинитися процесу пізнання.

Питання пізнання займають центральне місце у філософії Канта. Узагальнюючи філософію британського емпіризму, він погоджується з тим, що всяке наше пізнання починається з досвіду. Проте досвід має складну структуру. З одного боку, досвід є дією предметів на наші органи чуття. Проте дивитися і бачити — різні речі. Ця різниця продиктована трансцендентальним — ключовим поняттям Канта. Трансцендентальне — це призма розуму, яка відкриває і спотворює справжню реальність. Трансцендентальне — це те, що ділить реальність на світ в собі (ноуменальний) і світ для нас (феноменальний). До області трансцендентального відносяться простір і час — форми апріорного споглядання (трансцендентальна естетика); категорії свідомості, що оформлюють сприйняття (трансцендентальна логіка); нерозв'язні питання (трансцендентальна діалектика), намагаючись відповісти на які ми неминуче потрапляємо в область трансцендентальної ілюзії, бо це знання лежить за межами можливого досвіду (елементи, Бог, свобода, вічність світу).

За версією Канта, світ відчуттів і сприйняттів є повним хаосом, нагромадженням безладних відчуттів і подій. Потрібно навести в цьому хаосі порядок. Цей світ перетворюється за допомогою апріорних форм, якими є час і простір. Час і простір існують тільки у феноменальному світі. Вони існують без досвіду і поза досвідом. Накладення зв'язків у світі феноменів знаходиться за допомогою категорій розуму. За допомогою цих зв'язків пізнаючий перетворює хаос на порядок і закономірний рухомий світ.

Існують два основні стовбури людського пізнання, що зростають, мабуть, з одного загального, але невідомого нам кореня, а саме чуттєвість і розум: за допомогою чуттєвості предмети нам даються, розумом же вони мисляться. І.Кант

Пізнання не обмежене сферою науки, кожній формі суспільної свідомості: науці, філософії, міфології, політиці, релігії тощо — відповідають свої специфічні форми знання, але на відміну від всіх форм знання наукове пізнання — це процес отримання об'єктивного, дійсного знання, спрямованого на віддзеркалення закономірностей дійсності. Наукове пізнання має трояке завдання і пов'язано з описом, поясненням і прогнозом процесів і явищ дійсності.

Розрізняють також форми знання, що мають термінологічну, символічну або художньо-образну основу. У історії культури багатообразні форми знання, що відрізняються від класичного наукового зразка і стандарту, віднесені до відомства позанаукового знання: паранаукове, лженаукове, квазінаукове, антинаукове, псевдонаукове, буденно-практичне, особисте, «народна наука». Оскільки різна сукупність нераціонального знання не піддається строгій і вичерпній класифікації, то існує розділення відповідних пізнавальних технологій на три види: паранормальне знання, псевдонаука і девіантна наука.

Початкову структуру пізнання представляє суб'єктно-об'єктне відношення, де питання про можливість адекватного відтворення суб'єктом сутнісних характеристик об'єкта (проблема істини) є центральною темою гносеології. Залежно від рішення цього питання у філософії виділяються позиції пізнавального оптимізму, скептицизму і агностицизму.

Існує декілька типів пізнання:

• міфологічне

тип пізнання характерний для первісної культури (тип цілісного дотеоретичного пояснення дійсності за допомогою чуттєво-наочних образів надприродних істот, легендарних героїв, які для носія міфологічного пізнання предстають реальними учасниками його повсякденного життя). Міфологічне пізнання характеризується персоніфікацією, уособленням складних понять в образах богів і антропоморфізмом.

• релігійне

об'єктом релігійного пізнання в монотеїстичних релігіях, тобто в юдаїзмі,християнстві і ісламі, є Бог, який проявляє себе як Суб'єкт, Особа. Акт релігійного пізнання, або акт віри, має персонально-діалогічний характер.
Ціль релігійного пізнання в монотеїзмі — не створення або уточнення системи уявлень про Бога, а порятунок людини, для якої відкриття буття Бога одночасно виявляється актом самовідкриття, самопізнання і формує в його свідомості вимогу етичного оновлення.

У Новому Заповіті метод релігійного пізнання сформульований самим Ісусом Христом в «заповідях блаженства»:

«Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать.» (Мф.,5,8)

• філософське

філософське пізнання є особливий тип цілісного пізнання світу. Специфікою філософського пізнання є прагнення вийти за межі фрагментарної дійсності і знайти фундаментальні принципи і основи буття, визначити місце людини в ньому. Філософське пізнання засноване на певних світоглядних передумовах. У його склад входять: гносеологія, онтологія.
В процесі філософського пізнання суб'єкт прагне не тільки зрозуміти буття і місце людини в ньому, але і показати, якими вони повинні бути, тобто прагне створити ідеал.

• чуттєве

для характеристики цього типу пізнання допустимо привести слова з книги Буття «Пізнав Адам Єву, і народила Єва сина».

• наукове

Наукове пізнання - це дослідження, характерне своїми особливими цілями й завданнями, методами отримання і перевірки нових знань. Воно покликане прокладати шлях практиці, надавати теоретичні основи для вирішення практичних проблем. Рушійною силою пізнання є практика, вона дає науці фактичний матеріал, який потребує теоретичного осмислення та обґрунтування, що створює надійну основу розуміння сутності явищ об'єктивної дійсності. Шлях пізнання визначається від живого споглядання до абстрактного мислення і від останнього - до практики. Це є головною функцією наукової діяльності.

Головними етапами наукового дослідження є:

• виникнення ідеї, формулювання теми;
• формування мети та завдань дослідження;
• висунення гіпотези, теоретичні дослідження;
• проведення експерименту, узагальнення наукових фактів і результатів;
• аналіз та оформлення наукових досліджень;
• впровадження та визначення ефективності наукових досліджень.

• Пізнання історичне
• Гносеологія
• Світогляд
• Когнітивний розвиток
• когнітивна візуалізація
• Когнітивні порушення

рівні

• емпіризм
• теоретизування
• описовий метод
• пояснювальний метод

• науковий аналіз

• Кохановский В. П. и др. Основы философии науки. М.: Феникс, 2007. 608 с ISBN 978-5-222-11009-6
• Левичев О. Ф. Логико-гносеологический механизм познания всеобщих законов в процессе становления синтетического сознания педагога
• Філософський словник / за ред. В. І. Шинкарука. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К. : Головна ред. УРЕ, 1986.
• П. Йолон. Пізнання // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 479. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.

• Концентричний метод, або Спіральний метод // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — А — Л. — С. 521.