Ехінокактус

Першоопис роду 1827 р. було зроблено Г. Лінком і Ф. Отто. Назва походить від лат. echinatus — колючий і утворилася тоді, коли більшість кулястих кактусів відносили до ехінокактусів, а кактуси з циліндричною формою стебла — до цереусів або ехіноцереусів.

Рід включає близько десятка видів найбільших з відомих кулястих і циліндричних кактусів. Стебла яскраво-зелені, гладенькі, блискучі, в природі досягають 3 м заввишки і 1,5 м в діаметрі. Ребра численні, прямі, чітко виражені. Великі ареоли, у верхівки майже зливаються між собою і утворюють суцільний повстяний покрив. Колючки нечисленні, бурштиново-жовті, товсті, 2-7 см завдовжки, у більшості видів дуже потужні та жорсткі. У природі цвітуть тільки старі рослини, в кімнатних умовах ехінокактуси, як правило, не зацвітають. Квіти жовті або темно-рожеві, дзвіночкоподібні, невеликі, 2-5 см в діаметрі, з вузькими, ланцетоподібними пелюстками, розташовуються навколо верхівки стебла. У природі запилюються комахами або дрібними птахами. Квіткова трубка коротка, опушена, з лусочками. Плоди сухі, розтріскуються.

Південний захід США і північ Мексики. Зростають на глинисто-вапняних ґрунтах переважно в пустельних місцевостях, у підніжжі та на схилах скель, в ущелинах, де майже немає іншої рослинності. Ще недавно можна було зустріти великі групи 200-400-літніх ехінокактусів, в наш час^[коли?] важко знайти навіть поодинокі такі екземпляри. Тільки в Ель-Пасо (Техас) при проведенні будівельних робіт було знищено понад 500 цих цінних рослин.

Echinocactus grusonii

В культурних умовах єдиною проблемою при вирощуванні ехінокактусів є забезпечення місця для дорослих рослин. При інтенсивному сонячному освітленні, постійному припливі свіжого повітря і нормальному рівні поливу в період вегетації ехінокактуси ростуть порівняно швидко, але дочекатися їх цвітіння — завдання не з легких. Більшість видів добре розвиваються в субстраті, що складається на 40% з рівних частин листової й дернової землі, 30% суміші грубозернистого піску з гравієм, до 10% — вапняних складових, решта — наповнювачі. Для так званих «малих» ехінокактусів (E. horizonthalonius, E. parryi, E. xeranthemoides) до субстрату додають до 20% від обсягу гравійні складові і скорочують кількість поливів. Взимку дорослі рослини утримують в сухому стані при температурі 6-10 С.

Розмножуються ехінокактуси насінням. Розвиток сіянців можна прискорити їх щепленням з наступним укоріненням підрослих рослин. «Пеньки», які лишилися, є матеріалом для вегетативного розмноження, оскільки охоче утворюють відростки.

• Echinocactus grusonii
• Echinocactus horizonthalonius
  • Echinocactus horizonthalonius var. horizonthalonius
  • Echinocactus horizonthalonius var. nicholii
• Echinocactus platyacanthus
• Echinocactus polycephalus
  • Echinocactus polycephalus var. polycephalus
  • Echinocactus polycephalus var. xeranthemoides
• Echinocactus texensis

• Систематика кактусових

• Нечитайло В. А., Кучерява Л. Ф. Ботаніка. Вищі рослини. — Київ : Фітосоціоцентр, 2001. — С. 226. — 500 прим. — ISBN 966-7459-80-2.
• Український сайт про кактуси і кактусистів
• О. В. Ильяшенко и др. Кактусы. Донецк, «Скиф», 2003.
• Нико Вермёлен Кактусы Пер. с англ. Л. Р. Ермаковой. — М.: Издательский Дом «Кладезь», 1998. — 144 с. с ил. ISBN 5-85292-021-5

• Ехінокактус // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Cactofili — фотографії кактусів
• Echinocactus на сайті «The Plant List» (англ.)