Еціо Склаві

У дорослому футболі дебютував 1922 року виступами за команду «Страделліна», в якій провів один сезон.

Згодом з 1923 по 1925 рік грав у складі команди «Лаціо». Через рік перейшов у «Ювентус» з яким виборов титул чемпіона Італії. Щоправда, Склаві був лише дублером Джанп'єро Комбі, зігравши чотири товариських матчі[1] і лише один матч в чемпіонаті.[2] До того ж, у цьому єдиному матчі проти «Реджани» Еціо зіграв не на позиції воротаря, а у півзахисті.[3]

Хоча «Ювентус» пропонував йому контракт як півзахиснику[4], Склаві повернувся в «Лаціо» 1926 року. Відіграв за «біло-блакитних» наступні вісім сезонів своєї ігрової кар'єри, будучи основним воротарем команди. Став у команді одним з улюбленців серед уболівальників, які шанували його за мужність і відданість команді. Прикладом цієї відданості може служити матч проти «Алессандірії» 10 травня 1931 року, коли Склаві після зіткнення з суперником знепритомнів, але повернувся у гру з перебинтованим вухом, потім отримав сильний удар в обличчя, але знову повернувся на поле з перебинтованою головою, не бажаючи залишати свою команду в меншості.

В 1931 році ненадовго повернувся в «Ювентус», щоб зіграти в складі клубу в Кубку Мітропи, за відсутності Джанп'єро Комбі. «Ювентус» зустрічався в 1/4 фіналу з чеською «Спартою». В першій грі Склаві парирував удар Брена з пенальті за рахунку 1:1.[5] Команди обмінялись мінімальними домашніми перемогами (2:1 в Турині і 0:1 в Празі), тому долю матчу вирішив додатковий матч у Відні, що приніс перемогу празькій команді з рахунком 2:3.[6]

В сезоні 1933/34 Склаві переніс дві операції на меніску. Після завершення сезону «Лаціо» відпустив його в команду АК «Мессіна», за яку він виступав протягом 1934—1935 років.

1932 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Італії. Провів у її формі 2 матчі.

Розпочав тренерську кар'єру відразу ж по завершенні кар'єри гравця, 1935 року, очоливши тренерський штаб клубу АК «Мессіна».

Після цього пішов добровольцем на Ефіопську війну, після завершення якої тренував різні місцеві команди.[7] Виграв три поспіль чемпіонських титули з однією з команд у ролі тренера/нападника.

Після тривалої перерви повернувся в Італію. Недовго очолював команду «Вітербезе», а пізніше працював з молодіжною командою в цьому клубі.

Досягнув певних успіхів як художник. Помер 31 серпня 1968 року на 66-му році життя у місті Таджа.