Кубок Мітропи

Країни-учасниці довоєнних розіграшів Кубка Мітропи.

На початку XX сторіччя одними з основних осередків розвитку футболу у континентальній Європі були міста Австро-Угорської імперії, провідні клуби яких з 1897 року розігрували між собою трофей під назвою Кубок виклику. Після розпаду імперії за результатами Першої Світової війни країни, що утворилися на її теренах, продовжували перебувати в авангарді розвитку цього виду спорту. Зокрема одні з перших професійних футбольних ліг у Європі були створені в Австрії (1924), Угорщині (1925) та Чехословаччині (1926).

З метою подальшої популяризації футболу, відновлення спортивних зв'язків в регіоні та фінансової підтримки професійних футбольних клубів Генеральний секретар Австрійського футбольного союзу Гуго Майсль виступив у липні 1927 року з низкою ініціатив щодо проведення міжнародних турнірів за участі збірних команд та окремих клубів центральноєвропейських країн. Однією з таких ініціатив був клубний турнір, що згодом став відомим під назвою Кубок Мітропи, перший розіграш якого розпочався вже у серпні того ж, 1927 року.

Першими учасниками турніру, що проходив за так званою олімпійською системою, стали по два клуби з Австрії, Угорщини, Чехословаччини та Югославії. Перемогу у першому розіграші Кубка Мітропи святкувала празька «Спарта», яка здолала у фіналі віденський «Рапід». Країни-учасниці перших розіграшів Кубка делегували до участі у ньому чемпіона країни та або переможця національного кубка, або команду, що фінішувала другою у чемпіонаті.

1929 року в переліку країн-учасниць турніру Італія змінила Югославію, у 1934 кількість команд, що представляли кожну з країн було збільшено до чотирьох. 1936 року до участі у турнірі були запрошені представники Швейцарії, а 1937 року крім тих же швейцарців ще й представники Румунії та Югославії. 1938 року участь у турнірі припинили команди з Австрії, яка втратила незалежність в наслідок аншлюсу. Останній довоєнний розіграш турніру у 1940 році не був проведений до кінця. До стадії фіналу дійшли угорський «Ференцварош» та румунський «Рапід» (Бухарест), однак фінальні матчі не відбулися через критичне погіршання взаємовідносин між країнами в наслідок вимушеної передачі Румунією під тиском нацистської Німеччини Північної Трансільванії до складу Угорщини.

Протягом 1940-х турнір не проводився через Другу світову війну та повоєнну відбудову. 1951 року відбувся перший подібний повоєнний турнір, що хоч і мав назву Кубок Центропи, однак зазвичай враховується до сукупної статистики Кубка Мітропи. З 1955 року було відновлене регулярне щорічне проведення Кубка Мітропи, який, втім, втратив рівень популярності довоєнного періоду через появу інших футбольних турнірів, насамперед започаткованого того ж 1955 року загальноєвропейського Кубка європейських чемпіонів.

З появою нових загальноєвропейських турнірів, зокрема Кубка володарів кубків у 1960 та Кубка УЄФА у 1971, престижність Кубка Мітропи дедалі зменшувалася. У 1980-х він остаточно перетворився на другорядний регіональний турнір, участь у якому брали переможці других за ієрархією футбольних ліг країн-учасниць.

Останнім переможцем турніру стала югославська команда «Борац» (Баня-Лука), яка виборола цей трофей у фінальному матчі 1992 року, що проходив у присутності менш ніж тисячі глядачів.

Гравці команд-переможців, які брали участь у фінальних матчах.

Переможець 1927 року — «Спарта» (Прага, Чехословаччина):

воротар — Франтішек Гохманн;

захисники — Ярослав Бургр, Антонін Пернер;

півзахисники — Франтішек Коленатий, Карел Пешек (), Фердинанд Гайний;

нападники — Адольф Патек, Йозеф Шима, Йозеф Мислик, Йозеф Сильний, Йозеф Горейс.

Тренер — Джон Дік.

Переможець 1928 року — «Ференцварош» (Будапешт, Угорщина):

воротар — Ігнац Амшель;

захисники — Геза Такач, Янош Хунглер ();

півзахисники — Карой Фурманн, Мартон Букові, Елемер Беркеші;

нападники — Імре Коста, Йожеф Такач, Йожеф Турай, Ференц Седлачек, Вільмош Кохут.

Тренер — Іштван Тот.

На попередніх етапах також грали Анталь Ліка і Ізідор Ражо.

Переможець 1929 року — «Уйпешт» (Будапешт, Угорщина):

воротар — Янош Акнаї;

захисники — Карой Кеваго, Йожеф Фогль ();

півзахисники — Ференц Боршаньї, Янош Кевеш, Янош Віг;

нападники — Альберт Штрек, Іштван Авар, Іштван Месарош, Іллеш Шпітц, Габор Сабо.

Тренер — Лайош Баняї.

На попередніх етапах також грали Імре Коста, Імре Хармат і Рудольф Ветцер.

Переможець 1930 року — «Рапід» (Відень, Австрія):

воротар — Йозеф Бугала;

захисники — Леопольд Цейка, Роман Шрамзайс;

півзахисники — Карл Раппан, Йозеф Смістик, Йоганн Вана;

нападники — Віллібальд Кірбес, Франц Веселік, Маттіас Кабурек, Йоганн Луеф, Фердинанд Весели ().

Тренер — Едуард Бауер.

На попередніх етапах також грали Штефан Скоумаль і Франц Смістик.

Переможець 1931 року — «Фірст Вієнна» (Відень, Австрія):

воротар — Карл Горешовський;

захисники — Карл Райнер, Йозеф Блум ();

півзахисники — Віллібальд Шмаус, Леопольд Гофманн, Леонард Маху;

нападники — Антон Брозенбауер, Йозеф Адельбрехт, Фрідріх Гшвайдль, Густав Тегель, Франц Ердль.

Тренер — Фердинанд Фрітум.

На попередніх етапах також грали Леопольд Марат і Отто Каллер.

Переможець 1932 року — «Болонья» (Італія):

воротар — Маріо Джанні;

захисники — Еральдо Мондзельйо, Феліче Гаспері;

півзахисники — Маріо Монтесанто, Гастоне Бальді, Гастоне Мартеллі;

нападники — Бруно Маїні, Рафаель Сансоне, Анджело Ск'явіо (), Франсиско Федулло, Карло Регуццоні.

Тренер — Йожеф Надь.

Переможець 1933 року — «Аустрія» (Відень, Австрія):

воротар — Йоганн Біллич;

захисники — Карл Граф, Вальтер Науш ();

півзахисники — Маттіас Наємник, Йоганн Мокк, Карл Галль, Карл Адамек;

нападники — Йозеф Мольцер, Йозеф Штро, Маттіас Сінделар, Камілло Єрусалем, Рудольф Фіртль.

Тренер — Йозеф Блум.

Переможець 1934 року — «Болонья» (Італія):

воротар — Маріо Джанні;

захисники — Еральдо Мондзельйо, Феліче Гаспері;

півзахисники — Маріо Монтесанто, Альдо Донаті, Джордано Корсі;

нападники — Бруно Маїні, Рафаель Сансоне, Анджело Ск'явіо (), Альдо Співак, Франсиско Федулло, Карло Регуццоні.

Тренер — Лайош Ковач.

Переможець 1935 року — «Спарта» (Прага, Чехословаччина):

воротар — Богуміл Кленовець;

захисники — Ярослав Бургр (), Йозеф Чтиржокий;

півзахисники — Йозеф Коштялек, Ярослав Боучек, Еріх Србек, Людевіт Радо;

нападники — Фердінанд Фацзінек, Олдржих Заїчек, Раймон Брен, Олдржих Неєдлий, Геза Калочаї.

Тренер — Ференц Седлачек.

Переможець 1936 року — «Аустрія» (Відень, Австрія):

воротар — Рудольф Церер;

захисники — Карл Андріц, Карл Сеста;

півзахисники — Карл Адамек, Йоганн Мокк, Вальтер Науш ();

нападники — Франц Ріглер, Йозеф Штро, Маттіас Сінделар, Камілло Єрусалем, Рудольф Фіртль.

Тренери — Кальман Конрад, Вальтер Науш.

Переможець 1937 року — «Ференцварош» (Будапешт, Угорщина):

воротар — Йожеф Хада;

захисники — Шандор Татраї, Лайош Кораньї;

півзахисники — Бела Магда, Дьюла Польгар, Бела Секей, Дьюла Лазар;

нападники — Міхай Танцер, Дьюла Кіш, Дьордь Шароші (), Геза Тольді, Тібор Кемень.

Тренер — Еміль Раухмауль.

Переможець 1938 року — «Славія» (Прага, Чехословаччина):

воротар — Олекса Бокшай;

захисники — Карел Черний, Фердинанд Даучик ();

півзахисники — Карел Пруха, Кароль Даучик, Отакар Ножирш, Властиміл Копецький;

нападники — Ладислав Шимунек, Вацлав Горак, Йозеф Біцан, Войтех Брадач, Рудольф Витлачил, Бедржих Вацек.

Тренер — Ян Райхардт.

Переможець 1939 року — «Уйпешт» (Будапешт, Угорщина):

воротар — Ференц Сіклаї;

захисники — Дьюла Футо (), Єне Фекете;

півзахисники — Анталь Салаї, Дьордь Сюч, Іштван Балог;

нападники — Шандор Адам, Єне Вінце, Дьюла Женгеллер, Ліпот Каллаї, Геза Кочиш.

Тренер — Бела Гуттманн.

Переможець 1951 року — «Рапід» (Відень, Австрія):

воротар — Йозеф Мусіл;

захисники — Макс Меркель, Ернст Гаппель;

півзахисники — Альфред Тайнитцер, Герхард Ганаппі, Еріх Мюллер;

нападники — Роберт Кернер, Йоганн Ріглер, Леопольд Гернгардт, Еріх Пробст, Альфред Кернер.

Тренер — Ганс Пессер.

У півфіналі виступав воротар Вальтер Земан.

• Балканський кубок (клуби)
• Кубок Міжмор'я

• Кубок Мітропи на сайті RSSSF.com (англ.)
• Статистика розіграшів Кубка Мітропи на сайті IFFHS. (англ.)