Жагун Павло Миколайович

Павло Миколайович Жагун (рос. Павел Николаевич Жагун; 22 травня 1954, Челябінськ) — український і російський музикант, а також російський поет, продюсер, художник, куратор художніх проектів.

Павло Миколайович Жагун
рос. Павел Николаевич Жагун
Зображення
Основна інформація
Дата народження 22 травня 1954(1954-05-22) (67 років)
Місце народження Челябінськ
Громадянство  СРСР
 Росія
Професія Музикант
Поет
Освіта Київська муніципальна академія музики імені Р. М. Глієра
Інструменти Труба
Співпраця Алла Пугачова
Валерій Леонтьєв
Ігор Ніколаєв
Ірина Аллегрова, Михайло Боярський
та ін.
zhagun.ru
 Файли у Вікісховищі

Виріс в Україні, закінчив Київське вище музичне училище імені Глієра за класом труби[1]. Музикою займається від 9 років, літературою від 12.

Творчий шлях

У 1970-80-х роках працював у різних симфонічних і джазових колективах. Від 1971 до 1974 грав у складі прогресив-джаз-рок-гурту «Дзвони». 1974 гурти «Дзвони» і «Еней» злилися в один колектив «Візерунки шляхів», який потім змінив назву на «Гроно». В ньому виступав до 1976 року. У 1974—1976 роках грав у складі Заслуженого симфонічного оркестра українського телебачення і радіо. Також у 1976—1979 роках був концертмейстером Державного джаз-оркестру Грузії[1], 1976 року влився з іншими учасниками ансамблю «Гроно» в оновлений склад ансамблю «Чарівні Гітари», в якому виступав до 1979 року. Потім більшість учасників «Чарівних гітар» переїхали до Москви і почали виступати в різних колективах. Жагун увійшов до складу гурту «Красные маки»[2][3] в якому виступав від 1980 до 1984 року[1]. 1984 року разом з кількома екс-киянами перейшов з гурту «Красные маки» в акомпанувальний гурт Алли Пугачової під назвою «Рецитал»[4], в якому виступав до 1988 року.

Проявив себе не лише як музикант, але й як поет. Пісні на вірші Павла Жагуна виконують: Алла Пугачова, Валерій Леонтьєв, Ігор Ніколаєв[5], Олександр Барикін, Ірина Аллегрова, Михайло Боярський та ін.

Від другої половини 1980-х займається сольними індустріальними шумовими проектами і продюсуванням незалежних гуртів. Один з основоположників російського електронного авангарду[1]. 1988 — створив гурт «Скандал» і став його продюсером, 1989 — створив гурт «Моральний кодекс» (є його постійним продюсером), 1990 — на студії SNC Records продюсував альбоми гуртів: «Скандал», «Встреча на Эльбе», «Матросская тишина», «2ва Самолёта», Spinglett, Meantraitors. 1991—1992 — взяв участь у створенні російської електронної пост-індустріальної сцени в рамках експериментальних проектів «Atomic Bisquit Orchestra», «Joint Committee», «FRUITS» (разом з Олексієм Борисовим). 2000—2003 — писав музику для кіно і художніх акцій, працював куратором арт галереї Khankhalaev gallery, займався живописом і графікою. Сольні музичні проекти випускає під псевдонімом «Piezo»[1].

Літературна творчість

  • 2007 — Жагун опублікував авангардні і поставангардні вірші і прозу, над якими працював ще від середини 1970-х років.
  • 2008 — Організував і став учасником щорічного міжнародного фестивалю саунд-арту і сучасної поезії «Поетроніка».
  • 2009 — Потрапив до шорт-листа Премії Андрія Бєлого[1].

Примітки

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.