Жан д'Ормессон
| Жан д'Ормессон | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| фр. Jean Bruno Wladimir François-de-Paule Le Fèvre d'Ormesson (часом скорочено - Jean d'O) | |||||
 Жан д'Ормессон під час Паризького книжкового салону (2011) | |||||
| Ім'я при народженні | фр. Jean Bruno Wladimir François-de-Paule Lefèvre d'Ormesson | ||||
| Прізвисько | Jean d'O | ||||
| Народився |
16 червня 1925 Париж | ||||
| Помер |
5 грудня 2017 (92 роки) Нейї-сюр-Сен ·гострий інфаркт міокарда | ||||
| Громадянство |
 Франція | ||||
| Національність | француз | ||||
| Діяльність | письменник | ||||
| Alma mater | Ліцей Генріха IV (1944), Вища нормальна школа, Cours Hattemerd і Lycée Massénad (1942) | ||||
| Мова творів | французька | ||||
| Роки активності | 1956 — 2017 | ||||
| Жанр | проза, есе | ||||
| Magnum opus | Q3209416? | ||||
| Членство | Французька академія, Бразильська академія літературиd і Comité des intellectuels pour l'Europe des libertésd | ||||
| Конфесія | католицька церква | ||||
| Рід | Lefèvre d'Ormesson familyd | ||||
| Батько | André d'Ormessond | ||||
| Мати | Marie Anisson du Perrond | ||||
| Брати, сестри | Henry d'Ormessond | ||||
| У шлюбі з | Françoise Béghind | ||||
| Діти | Héloïse d'Ormessond | ||||
| Нагороди |
Велика премія Жана Жионо | ||||
|
| |||||
 Жан д'Ормессон у Вікісховищі | |||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | |||||
Жан д'Ормессон (фр. Jean d'Ormesson; 16 червня 1925, Париж, Франція — 5 грудня 2017, Нейї-сюр-Сен) — французький письменник. Член Французької академії.
Біографія
Народився в Парижі в заможній родині. Його батьком був Андре Лефевр (1877—1957), маркіз д'Ормессон, французький посол в Бухаресті та Ріо-де-Жанейро. Мати — Марія Аніссон дю Перрон (пом. 1975) — походила з консервативної (в минулому роялістської) родини Ле Пелетьє з Сен-Фарго. Родина Пелетьє до Французької революції традиційно висувала свого пердставника на посаду голови парламенту. Жан д'Ормессон часто проводив свої канікули в родинному замку в Сен-Фарго, зображеному в його романі «На радість Богу» Au Plaisir de Dieu).[1] З 1925 по 1933 рік д'Ормессон провів у Баварії та зокрема певний час у Мюнхені, після чого, за власним зізнанням, краще розмовляв німецькою, ніж французькою.[2] Разом з батьком був також у Бухаресті та Ріо. З 1939 року вступив до Вищої нормальної школи, де вивчав літературу, історію та філософію.
Свою кар'єру Жан д'Ормессон почав з журналістики. З 1950 року він публікував свої матеріали в Paris Match, згодом також журналах «Ель», «Марі Клер», «Нувель ревю франсез». З 1952 року він став заступником головного редактора, а з 1971 року головним редактором інтелектуального часопису «Діогенес», заснованого Роже Каюа. З 1974 до 1979 року працював директором газети Le Figaro. Багато виступав на телебаченні.
Жан д'Ормессон обіймав посаду Генерального секретаря Міжнародної ради з філософії та гуманітарних наук ЮНЕСКО.
18 жовтня 1973 року обраний членом Французької академії. По смерті Клода Леві Стросса 30 жовтня 2009 року став дуаєном академії.
Творчість
Романи д'Ормессона є частково або повністю автобіографічними. У романі «Насолода Божої насолоди» він з м'якою іронією розповідає історію своєї знаменитої аристократичної родини, описує багатовікові сімейні традиції, уявлення про честь та любові, зіткнень з новою реальністю.
Твори
- L'Amour est un plaisir, Juillard 1956 (роман)
- Du côté de chez Jean, Juillard 1959 (есе)
- Un amour pour rien, Juillard 1960 (роман)
- Au revoir et merci, Juillard 1966 (есе)
- Les Illusions de la mer, Juillard 1968 (роман)
- La Gloire de l'Empire, Gallimard 1971 (роман)
- Au plaisir de Dieu, Gallimard 1974 (роман)
- Le Vagabond qui passe sous une ombrelle trouée, Gallimard 1978 (есе)
- Dieu, sa vie, son œuvre, Gallimard, 1981 (роман)
- Mon dernier rêve sera pour vous, Editions J.C. Lattès 1982 (Біографія Шатобріана)
- Jean qui grogne et Jean qui rit, Editions J.C. Lattès 1984 (хроніки)
- Le Vent du soir, Editions J.C. Lattès 1985 (роман, відзначений італійською премією Prix Vallombrosa)
- Tous les hommes en sont fous, Editions J.C. Lattès 1986 (роман)
- Le Bonheur à San Miniato, Editions J.C. Lattès 1987
- Album Chateaubriand, Gallimard 1988
- Garçon de quoi écrire, Gallimard 1989 (Gінтерв'ю з Франсуа Сюро)
- Histoire du juif errant, Gallimard 1991 (роман)
- Tant que vous penserez à moi, Grasset 1992 (інтерв'ю з Емманюелем Берлем)
- La Douane de mer, Gallimard 1994 (роман)
- Presque rien sur presque tout, Gallimard 1995 (роман)
- Casimir mène la grande vie, Gallimard 1997 (роман)
- Une autre histoire de la littérature française, Éditions du Nil, Bd.1 1997, Bd.2, 1998
- Le Rapport Gabriel, Gallimard 1999 (роман)
- Voyez comme on danse, Robert Laffont 2001
- C'était bien, Gallimard 2003
- Et toi, mon cœur, pourquoi bats-tu?, Robert Laffont 2003 (антологія французької поезії)
- Une fête en larmes, Robert Laffont 2005 (роман)
- La Création du monde, Robert Laffont 2006
- Odeur du temps, Editions Héloïse d'Ormesson 2007
- La vie ne suffit pas, Robert Laffont 2007
- Qu'ai-je donc fait , Éditions Robert Laffont 2008
- L'enfant qui attendait un train, 2009, Editions Héloïse d'Ormesson 2009
- Saveur du temps, Editions Héloïse d'Ormesson 2009
- C'est une chose étrange à la fin que le monde, Éditions Robert Laffont 2010
- Un jour je m'en irai sans en avoir tout dit, Éditions Robert Laffont 2013
Вибрані твори Жана д'Ормессона були опубліковані видавництвом Ґаллімар у престижній серії «Бібліотека Плеяди».
Примітки
- Родинний замок виникає в цьому романі під вигаданою назвою Плессі-лес-Водрей. Родина Ле Пелетьє продала замок 1967 року.
- Про це йдеться в інтерв'ю з Франсуа Соро, див. список творів.
Література
- Arnaud Ramsay, Jean d'Ormesson ou l’élégance du bonheur, Le Toucan, coll. « Biographies », 2009, 336 p. ISBN 281000370X та 9782810003709
- Romaric Sangars, Suffirait-il d'aller gifler Jean d'Ormesson pour arranger un peu la gueule de la littérature française ?, Pierre-Guillaume de Roux, 2015, 109 p. ISBN 2363711246 та 9782363711243
Посилання
- Коротка біографія та бібліографія на сайті Французької академії (фр.)
- Жан д'Ормессон на сайті IMDb (англ.)