Жиль Делез

Жиль Делез
фр. Gilles Deleuze
Західна філософія
Gilles Deleuze
Народження 18 січня 1925(1925-01-18)
Париж
Смерть 4 листопада 1995(1995-11-04) (70 років)
Париж
падінняd
Громадянство (підданство)  Франція
Знання мов
  • французька
    • Діяльність
  • історик, письменник, викладач університету, історик філософії, журналіст, art theorist
    • Викладав ліцей Людовика Великого, Національний центр наукових досліджень, University of Lyond, Університет Париж VIII і Паризький університет
    Науковий ступінь Masters athleticsd
    Школа / Традиція постмодернізм
    Основні інтереси Постмодернізм, Постструктуралізм
    Значні ідеї ризома, тіло без органів, шизоаналіз, план імманентності, машини наділені бажаннями
    Вплинув Фелікс Гваттарі, Єн Гамільтон Грант
    Alma mater Паризький університет, Ліцей Карно і Ліцей Генріха IV
    Літературний напрям Матеріалізм, постструктуралізм, метафізика, Західна філософія і континентальна філософія
    Зазнав впливу
  • Спіноза, Кант, Ніцше, Бергсон, Лейбніц, Юм, Фуко, Зігмунд Фрейд, Карл Маркс, Фелікс Гваттарі
    • Визначний твір
  • Difference and Repetitiond, The Logic of Sensed, Anti-Oedipusd, A Thousand Plateausd, Cinémad і What is Philosophy?d
    • Історичний період Філософія XX століття
    Конфесія атеїзм
    У шлюбі з Denise Paul Granjouand
    Діти (2)
  • Émilie Deleuzed
    • Автограф
     Жиль Делез у Вікісховищі
     Висловлювання у Вікіцитатах

    Жиль Деле́з (фр. Gilles Deleuze, МФА: [ʒil dəløz]; *18 січня 1925, Париж — †4 листопада 1995, Париж) — французький філософ ХХ століття.

    Від початку 1960-х Делез написав багато значних праць, присвячених питанням філософії, літератури, кіно та образотворчого мистецтва. Найгучнішої слави зажили дві його книги, це Анти-Едіп (1972) й Тисяча плато (1980), обидві в співавторстві з Феліксом Ґваттарі. Його книги Відмінність та повторення (1968) та Логіка сенсу (1969) спонукали Мішеля Фуко сказати, що «один день цього століття, мабуть, назвуть Делезівським»[1]. (Натомість Делез так прокоментував цей вислів: «цей жарт розважає таких людей як ми, тоді коли інших дратує»[2].)

    Життєпис

    Народився в робітничій сім'ї в Парижі, де й провів усе своє життя. Початкову освіту здобував під час Другої світової війни у ліцеї Карно. Крім того, протягом року, Делез відбув додатковий курс (khâgne) у ліцеї Генріха IV. У 1944 році Делез поступив до Сорбонни. Де його вчителями були відомі фахівці з історії філософії, такі, як Жорж Канґієм (Georges Canguilhem), Жан Іпполіт (Jean Hyppolite), Фердінан Альк'є (Ferdinand Alquié) і Моріс де Ґандіяк (Maurice de Gandillac), в подальшому інтерес до Делеза як канонічної фіґури сучасної філософії викликаний багато в чому завдяки цим учителям. Крім того, Делез зацікавився роботами неакадемічних мислителів, таких як Жан-Поль Сартр[3]. Він здобув аґреґацію (agrégation) з філософії у 1948 році.

    Делез викладав у різних ліцеях (Ам'єна, Орлеана, Луї Ле Ґранд) до 1957 року, коли посів місце в Сорбонні. У 1953 році він опублікував свою першу монографію, Емпіризм і суб'єктивність, по Юму. Він одружився з Деніз Поль «Фанні» Ґранжуан (Denise Paul «Fanny» Grandjouan) в 1956 році. З 1960 по 1964 він обіймав посаду в Національному центрі наукових досліджень. За цей час опублікував епохальну працю Ніцше і філософія (1962) і заприятелював з Мішелем Фуко. З 1964 по 1969 рік був професором в Університеті Ліона. У 1968 році опублікував дві дисертації, Відмінність та повторення (науковий керівник Ґанділак) і Експресіонізм у філософії: Спіноза (керівник Алкве).

    У 1969 році отримав призначення в університет Університеті Париж VIII — Венсенн, експериментального вишу, організованого з метою здійснення освітньої реформи. Цей новий університет залучив цілий ряд талановитих учених, у тому числі Фуко (який запропонував запросити Делеза), і психоаналітика Фелікса Ґваттарі. Делез викладав у Венсені аж до свого виходу на пенсію в 1987 році.

    Делез, затятий курець, страждав на виснажливі легеневі хвороби протягом останніх 25 років свого життя. Останні десять років життя ці проблеми все більш загострювалися і підсилювалися, Делезу ставало важко дихати.[4] Хоча частину легеней було видалено, хвороба поширилася по всій легеневій системі. Делез потерпав від трахеотомії, втратив дар мови[5] і вважав що його «прикували, як собаку» до кисневого апарату[6]. В останні роки життя, таке просте завдання, як написання кількох слів, вимагало неймовірних зусиль. У 1995 році Делез покінчив життя самогубством, викинувшись з вікна своєї квартири[7].

    Виноски
    1. Foucault, «Theatrum Philosophicum», Critique 282, p. 885.
    2. Negotiations, p. 4. Щоправда, у пізнішому інтерв'ю, Делез зауважував: «Я не знаю, що Фуко мав на увазі, я ніколи в нього про це не питав» (Negotiations, p. 88).
    3. Dialogues, p. 12: «Після звільнення ми ще як диваки стирчали в історії філософії. Ми просто поринули в Геґеля, Гуссерля і Гайдеґера, ми були як цуценята, і в схоластиці дужче, ніж у середньовіччі. На щастя, був Сартр. Сартр був з іношого боку, він був дійсно ковтком свіжого повітря з вулиці.»
    5. A.P. Colombat, «November 4, 1995: Deleuze's death as an event Архівовано червень 6, 2011, у Wayback Machine.», Continental Philosophy Review 29.3 (July 1996): 235—249.
    6. Philip Goodchild, Deleuze and Guattari: An Introduction to the Politics of Desire (Thousands Oaks, CA: Sage, 1996).
    7. Gilles Deleuze. Encyclopædia Britannica. Архів оригіналу за 20 травня 2010. Процитовано 8 липня 2009.

    Див. також

    Література

    Посилання
    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.