Жоан Гампер

Ганс-Макс Гампер народився в Вінтертурі, Швейцарія. Він був старшим сином і третім з п'ятьох дітей, народжених у Гампера-старшого і Розіни Емми Гессіг. Коли Гансу було сім років, пологи чергової дитини (сина, якого нарекли Фріц) та туберкульоз стали причиною смерті матері численного сімейства[3]. Раптово овдовілий, з п'ятьма дітьми на руках, Август Гампер вирішив переїхати в Цюрих, де жили його рідні. Батько не міг приділяти багато часу всім дітям, і ті змушені були проводити час, в основному, будучи наданими самі собі. Юний Ганс вибрав досить популярне в кінці 19 століття заняття спортом, чому сприяла і політика, що проводилася в школах і гімназіях, з популяризації здорового способу життя.

Гампер дуже скоро досяг серйозних успіхів у велоспорті та легкій атлетиці, навіть вигравши кілька місцевих чемпіонатів[4]. Також є свідчення очевидців, що він захоплювався регбі, футболом, плаванням, тенісом і гольфом. Поступово Ганс позначив для себе пріоритетний напрямок у спорті і в житті — футбол. У Цюриху він заснував новий клуб під назвою «Ексельсіор», а пізніше деякий час виступав за «Базель», в якому був капітаном. 1896 року Гампер взяв безпосередню участь в створенні клубу «Цюрих», де став першим капітаном.

У 18 років Ганс Гампер був відряджений компанією, де він підробляв на життя, у французький Ліон, де також займався спортом, особливо регбі.

У 1898 році Гампер зібрався в Африку, освоювати бізнес з торгівлі цукром, але по дорозі вирішив відвідати свого дядька Емілі Гейссерта, що жив в Барселоні. Ганс вирішив залишитися у цьому місті, яке йому дуже сподобалося, без проблем влаштувавшись в представництво Ліонського банку і за сумісництвом в залізничну компанію «Сарріа». Пізніше він змінив своє ім'я на каталонський його варіант, «Жоан Гампер»[5][6].

Як істинний протестант-кальвініст він став регулярно відвідувати швейцарську євангелістську церкву, де познайомився з кількома молодими людьми, які, як з'ясувалося пізніше, були зовсім не проти поганяти м'яч вечорами і практикували це хобі неподалік від місцевої Тріумфальної арки — там було хороше освітлення, і грати можна було до пізньої ночі. В один з таких вечорів Ганс зустрівся з двома братами — англійцями Парсонс.

Гампер також допомагав видавати журнал «Лос-Депортес», що виходив в Барселоні[7]. 22 жовтня 1899 року в цьому тижневику з'явилося невелике, на дев'ять рядків повідомлення, про своє бажання створити футбольний клуб:

Пам'ятна дошка, присвячена 100-річчу заснування Гампером клубу «Барселона».

	«Наш друг, містер Ганс Гампер, у минулому гравець «Ексельсіора», колишнього чемпіона Швейцарії, висловив побажання провести в Барселоні футбольний турнір. З цією метою він просить всіх, хто зацікавлений цій грі, зв'язатися з ним через нашу редакцію по вівторках і п'ятницях».
— Журнал «Лос-Депортес». 22 жовтня 1899 року.

Протягом місцяця на оголошення відгукнулися швейцарські, англійські та іспанські любителі футболу, виказавши бажання стати засновниками: Вальтер Вайльд, Луїс Оссо, Бартоломеу Террадас, Отто Кунцл, Отто Маєр, Енріко Дукал, Пере Кабот, Карлес Пужоль, Жосеп Лобет і його нові знайомі Джон і Вільям Парсонси.

Поле «Велодром», на якому починала грати «Барселона». Фото 1899 року.

29 листопада того ж року в спортивному залі «Гімнасіо Соле» відбулася зустріч цих одинадцяти однодумців. Ганс досить швидко переконав усіх в тому, що якщо Христофор Колумб зміг відкрити Америку за багато тисяч кілометрів від Іспанського королівства, то чому б їм, молодим, енергійним і честолюбним людям, не вдихнути життя в самій Іспанії, а точніше в славній Барселоні перший у місті футбольний клуб. Тоді ж, на першому засіданні відбулися вибори президента (Вальтер Вайльд), секретаря (Луїс Оссо), скарбника (Бартоломеу Террадас) і капітана (Жоан Гампер). При цьому через велику кількосіть британців клуб отримав назву «Football Club Barcelona» (оригінальна англійська версія) замість іспанської назви «Club de Futbol Barcelona». Хоч Гампер був рушійною силою в клубі, спочатку він обрав роль члена правління і капітана клубу. Напевно справа в тому, що йому було лише 22 роки, і він просто хотів повністю віддатися грі яку любив.

12 грудня того ж року Гампер з товаришами визначили емблему клубу. З метою показати свій внесок у спортивне життя міста як емблема був прийнятий герб Барселони. Пізніше, в 1910 році, правління вирішило, що клубу (варто мати свою власну емблему. З цією метою був проведений конкурс, який виграв вантажник з порту Колумба, Хорді Ласа Гарсія, який згодом став художником-сюрреалістом. Він і подарував майбутньому гранду світового футболу нинішню емблему, яка містить у собі кольори Каталонії (червоний і жовтий), клубу (синій і гранатовий) і червоний хрест на білому фоні (прапор Англії).

З приводу того, звідки взялися синьо-гранатові клубні кольори, існують досить багато версій. Найбільш реалістичною видається наступна: засновник «Барселони» Ганс Гампер побажав бачити гравців свого клубу одягненими в кольори того кантону, де він жив усе своє свідоме життя — Тічино. Також не виключено, що швейцарець просто скопіював кольору свого першого клубу, за який він виступав — «Ексельсіор». Нарешті, на зустрічах керівництва клубу в одного із засновників був олівець, наполовину синій, наполовину червоний, що було дуже характерно для тих часів в Європі.

До питання екіпіровки Гампер підійшов не менш вимогливо: футболка була розділена навпіл на синій і гранатовий кольори, рукава були протилежного кольору. Ігрові труси були білими.

Перший час для домашніх матчів «блауграна» було вирішено орендувати поле «Велодром» в містечку Бонанова.

Жоан Гампер під час виступів за «Барселону». 1902 рік.

8 грудня 1899 року, «Барса» зіграла свій перший домашній матч проти місцевої збірної англійських моряків, поступившись з мінімальним рахунком 0-1. Справедливості заради треба відзначити, що британську команду для набору кворуму підсилили гравці «Барселони». В тому ж матчі за каталонську команду дебютував і Гампер. Вже в наступному матчі 24 грудня на цьому ж стадіоні була обіграна команда, складена з каталонців. А незабаром клубу вдалося взяти впевнений реванш у англійців — 3:1.

У 1901 році команда виграла свій перший трофей — Кубок Макайя, пізніше перейменований в Чемпіонат Каталонії. По ходу розіграшу «Барса» видала абсолютно феєричний матч проти команди під назвою «Франко Еспаньйол», розгромивши суперника з рахунком 13-0. Гампер в тій зустрічі забив 9 м'ячів.

13 травня наступного року відбулося перше в історії Ель Класіко між «Барселоною» і «Мадридом». Каталонці здобули впевнену перемогу, тричі вразивши ворота противника і пропустивши лише одного разу. Дубль оформив австрієць Удо Штайнберг, ще один м'яч на свій рахунок записав Гампер. Ця перемога дозволила клубу вийти до фіналу першого розіграшу Кубку Іспанії. Там команда з Гампером зазнала поразки 2-1 від «Клубу Біскайя».

«Барселона» набирала популярність. Але, Конституція Іспанії в той час забороняла відкритий прояв релігійного вільнодумства на території країни. Католицизм тут став більше, ніж релігією, він став способом поведінки. Синьо-гранатові, що мали у складі відразу кілька англійців-протестантів і засновника-кальвініста, відразу втратили свій хребет: половина гравців основи «Барселони» були змушені покинути не тільки клубу, але і країну, щоб уникнути неприємностей. Самому Гамперу довелося не тільки поступитися капітанську пов'язку одному з футболістів, але і залишити «Барселону» аж до кінця 1908 року. Саме тоді він одружився на швейцарській дівчині Еммі, яка дотримувалася суворих католицьких переконань.

Всього він зіграв 48 матчів за «Барселону» в періоді між 1899 і 1903 роками, забивши більше 100 м'ячів[8]. Його товаришем по команді став англієць Артур Вітті.

Політичний конфлікт в Іспанії все більше почав затуляти безпосередньо спорт. Спалахнувши в останній раз у 1929 році (перша перемога в чемпіонаті Іспанії) «Барселона» почала відчувати серйозні фінансові і соціальні проблеми — кількість членів клубу стала різко скорочуватися. Тільки чемпіонат Каталонії залишався в межах досяжності «Барси». Через місяць після початку Громадянської війни в 1930 році солдати генерала Франко вбили президента «Барселони» Жозефа Суньйоля.

Після заслання Гампер повернувся на батьківщину, у Швейцарію, та втратив свій колишній ентузіазм і стан його здоров'я різко погіршився.

Через деякий час влада країни все ж дозволили йому повернутися в Барселону, але при певних умовах:

	Як умова його повернення, йому заборонили будь-які контакти з клубом. В результаті йому було дуже важко впоратися з цією ситуацією і він впав у депресію. Минуло п'ять страшних років, які у результаті привели його до смерті в 1930 році. Велика депресія 1929 року зруйнувала його остаточно.
— Мануель Томас[9]

Жоан Гампер застрелився 30 липня 1930 року в своєму будинку в Барселоні.

У 1955 році керівництво «Барселони» запропонувало назвати новий стадіон «Камп Ноу», що саме будувався, на честь Жоана Гампера, але диктатура Франсіско Франко різко припинила цю спробу. Історик клубу Мануель Томас виділяє наступні причини:

	Диктатура Франко рішуче виступає проти цього рішення так як він був іноземцем-самогубцем, сповідував протестантизм будучи масоном, при цьому дотримувався ліберальної ідеології і був прихильником каталанської мови. Таким чином, він розмовляв каталанською і навіть змінив своє ім'я Ганс на каталонське Жоан. Жоан Гампер був забороненою темою.
— Мануель Томас[9]

Скульптура Жоана Гампера в музеї Барселони.

Пізніше в місті з'явилася вулиця ім. Ж. Гампера в районі Лес Кортс[10], а клуб навічно закріпив членський квиток № 1 за його ім'ям[11].

У 1966 році президент Енрік Льяудет організував розіграш Кубка Жоана Гампера, який згодом досяг значної міжнародної репутації, та розіграш якого традиційно відкриває сезон на «Камп Ноу».

В музеї «Барселони» і донині виділяється стенд, присвячений творцеві клубу. Цікаво, що ще в двадцятих роках XX століття Жоан Гампер виношував ідею створення подібного клубного музею. Але з ряду причин ідея не матеріалізувалася, поки в 1984 році найвідоміший президент «Барселони» Хосеп Луїс Нуньєс не взявся за здійснення проекту. І в цій справі синьо-гранатові виявилися першопрохідцями у футбольному світі. Після кількох перебудов і розширення музей займає три з половиною тисячі квадратних метрів підтрибунних приміщень. Музей ФК «Барселона» — одне з найбільш відвідуваних місць в місті.

У серпні 2004 року «Барселона» увійшла в Книгу рекордів Гіннеса, розгорнувши найбільший у світі прапор (прапор Каталонії) в розіграші Кубка Гампера (суперником виступав італійський «Мілан»). Смугасте полотнище з вогнетривкої тканини площею 13108 кв. метрів побило попередній рекорд — 12000.

1 червня 2006 року керівництво «Барселони» урочисто відкрило в Сан-Жуан-Даспі спортивний комплекс Сьюдад Депортіва Жоан Гампер[12].

Також однією з головних особливостей «Барселони» є її багатоплановість, що проявляється в існуванні безлічі різних секцій клубу, саме яким його задумував Гампер.

• Rodes i Català, Agustí (2001) (in Catalan). Joan Gamper, una vida entregada al FC Barcelona. Barcelona: Ediciones Joica. pp. 270. ISBN 978-84-931884-5-0.
• Gamper Soriano, Emma (2008) (in Catalan). De Hans Gamper a Joan Gamper: una biografía emocional. Editorial El Clavell. pp. 252. ISBN 978-84-89841-48-2.
• Diversos autores, Joan Gamper 1877—1930. L'home, el club, el país, libro trilingüe (castellano, catalán, inglés), 2002.

• Профіль Гампера
• Людина з Тічино. Жоан Гампер.