Джек Грінвелл

Джек Грінвелл народився в містечку Крук в графстві Дарем і там же починав кар'єру футболіста в аматорській команді «Крук Таун». За 11 сезонів він по одному разу виграв першість Крука і Лігу Округу[1], а також провів багато матчів у Кубку Англії. Крім цього Грінвелл в 1909 році виступив у складі клубу «Вест-Окленд», вигравши з ним Трофей Сера Томаса Ліптона[2][3], в якому взяли участь клуби з континентальної Європи (Німеччини, Італії, Швейцарії), і виграв його[4].

1912 року перейшов до клубу «Барселони», за який відіграв 4 сезони. Більшість часу, проведеного у складі «Барселони», був основним гравцем атакувальної ланки команди. Тоді ще не проводився єдиний чемпіонат Іспанії — його роль виконував Кубок Короля, а команди виступали в регіональних чемпіонатах. Грінвелл двічі вигравав чемпіонат Каталонії і, виступаючи на позиції вінг-халфа (півзахисника, що виступав ближче до краю поля, згодом ця позиція трансформувалася у флангового захисника), у 88 матчах за «синьо-гранатових» забив 10 голів[2]. Завершив професійну кар'єру футболіста виступами за «Барселону» у 1916 році.

У 1917 році він став тренувати «Барселону», ставши другим тренером в історії цього клубу після свого співвітчизника англійця Джона Берроу.

В статусі тренера Грінвелл 5 разів вигравав з «Барселоною» чемпіонат Каталонії і двічі вигравав Кубок Короля[5]. Грінвелл із самого початку став експериментувати. Він використовував зоряного нападника «Барселони» Пауліно на позиції центрального захисника. Філософія Грінвелла була в тому, щоб починати атаки з глибини, використовуючи перепасовку між гравцями замість дриблінгу та спроб обіграти суперника один-в-один.

Грінвелл покинув «Барселону» в 1923 році і працював з командами «Сантс»[6] та «Кастельйон».

У 1929 році Грінвелл уже як тренер «Еспаньйола» зробив «дубль», вигравши першість Каталонії і Кубок Короля, а також фінішував на 7-му місці в першому в історії сезоні Ла Ліги. Одним із лідерів тієї команди був Рікардо Самора, який працював з Грінвеллом ще в «Барселоні» у 1919—1922 роках.

Після року роботи в «Мальорці», в 1931 році Грінвелл повернувся в «Барселону», з якою вшосте (для себе всьоме) виграв чемпіонат Каталонії. Потім він очолив «Валенсію», вигравши з нею регіональну першість (es:Campeonato Regional de Valencia).

До 1936 року Грінвелл тренував «Спортінг» з Хіхона[7], але, рятуючись від Громадянської війни в Іспанії, поїхав разом зі своєю дружиною Доріс Рубенштейн в Туреччину, де продовжив тренерську діяльність. У 1939 році Грінвелл відправився в Перу, де відразу став тренувати один з найсильніших клубів країни, «Універсітаріо де Депортес». Більш того, Федерація футболу Перу призначила Джека головним тренером збірної на домашньому чемпіонаті Південної Америки. Грінвелл повністю виправдав надії, привівши перуанців до першого в історії титулу чемпіонів Південної Америки. У тому ж році Грінвелл привів і «Універсітаріо» до перемоги в чемпіонаті Перу.

1940 року перебрався до Колумбії, отримавши посаду головного тренера збірної цієї країни, з якою, утім, пропрацював нетривалий час.

Останнім же місцем роботи Гринвелла став щойно утворений колумбійський клуб «Санта-Фе». Він тренував цю команду протягом півроку, але 7 жовтня (за іншими даними 20 листопада) 1942 року раптово помер у місті Богота від серцевого нападу[8], коли він повертався на машині з тренування[9]. Його дружина і дочка Кармен на той момент знаходилися в Перу[10].

• Джек Грінвелл на сайті worldfootball.net (англ.) (нім.) (фр.) (ісп.) (порт.) (італ.) (нід.) (пол.)