Жульєн Дюпре

Народився в Парижі. Син Полін Бульє та ювеліра Жана Дюпре. Юнаком почав працювати в крамниці мережива, а надалі планував працювати у бізнес-справі батька.

Плани молодика з буржуазної родини змінила франко-прусська війна (1870—1871). Війну розпочали політики Франції, але перемогу вибороли пруссаки. Париж був у облозі і 1871 року буржуазна родина Дюпре зачинила крамницю через припинення продажів. У молодика вивільнився час і він почав відвідувати вечірні уроки у паризькій Школі декоративних мистецтв. Його вчителі у школі Ісідор Пілз (1813—1875) та Анрі Леманн (1814—1882).

Навчання продовжив в Пікардії в майстерні художника-натураліста Дезіре Франсуа Дюже (1823—1896). Пізніше він узяв шлюб з донькою майстра. Дивним чином син ювеліра і паризький буржуа зацікавився реалізмом і сільською тематикою.

До мистецтва Жульєн Дюпре ставився як до чиновницької кар'єри: ця художня галузь у Франції давно сформувалась як чергова чиновницька галузь з власним департаментом (академія мистецтв), полем діяльності (виставки в Паризькому Салоні) і державними нагородами, якщо художник демонстрував відданість до політичного режиму і ретельно обслуговував або політиків, або черговий політичний режим. Жульєн Дюпре стає черговим чиновником від живопису, постійно, практично до власної смерті виставляє картини в Паризькому Салоні, не хапає зірок з неба і нешукає нових шляхів в живопису, роками чекає державних нагород.

Його мало зачіпали політичні новини і бурхливе соціальне життя країни у другій половині 19 ст. Він добре ставився до творчості Франсуа Мілле та Бретона, але бере від них лише поверхневість сюжетів і пише їх фахово, але з холодним серцем стороннього і чужого до селян спостерігача. З картини в картину у нього переходила одна й та ж молоденька модель-селянка у синьому фартусі. Раз від разу він заміняв хіба що її позу та колір хустки на голові. Жульєн Дюпре практично художник однієї теми (сільські літні теми-сюжети), котру експлуатував роками. В житті покинутих богом і політиками Франції селян Жульєн Дюпре не побачив (чи не захотів бачити) ні гіркоти стану, ні драм, ні безперспективності, як то було в творах Франсуа Мілле, Джованні Сегантіні, у картинах Вінсента ван Гога.

Бурхливі події у Франції 19 ст. руйнували долі митців і калічили їх творчу свідомість. Тому так багато митців зі здібностями витратили роки на формальні пошуки то у стилі ампір, то у стилі помертвілого класицизму і академізму. Правда, Жульєн Дюпре вже не пише Гекторів чи Ганімедів, але монотонно виводить побутові сцени сільського життя.

Він таки дочекався нагород і отримав орден Почесного легіону у 1892 році. Помер у Парижі 1910 року.

« Уперта корова»

• « Дві вівці»
• "Годівля курей "
• « Селянка з двома коровами»
• « Корова», приватна збірка
• "Несуть снопи з поля "
• « Селянка пасе гесок»
• « Корови біля діжі з водою»
• « Корови і вівці»
• « Доярки»
• « Повернення стада»
• «Селянка з вівцями»
• « Селяни ворошать сіно»
• « Уперта корова»
• « Сінокіс», приватн. збірка
• «Повернення додому», 1895, Художній музей Хантінгтон

«На сінокосі», 1881, Художній музей Гантінгтон

• 
  «Сінокіс», приватн. збірка
• 
  « Селянка з двома коровами», приватн. збірка
• 
  «Повернення додому», 1895, Художній музей Гантінгтон
• 
  « Корова», приватна збірка
• 
  « Селяни ворушать сіно», приватн. збірка

• Анімалістичний жанр
• Джованні Сегантіні
• Реалізм
• Франсуа Мілле

• (довідкова біграфія)

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Жульєн Дюпре