Заруцький вапняний завод

Вперше освоєння "крейдяних гір" розпочалося в кінці 18 століття у часи Сергія Сидоровича Дергуна, який володів на той час землями сучасних сіл Заруцьке та Білокопитове. На початку 19 століття були побудовані перші печі для випалення вапна. Пізніше, Петро Вильгельмович Бек разом з Миколою Григоровичем Радченко, які в той час стали власниками крейдяних гір, заснували Заруцький крейдяний завод, який через деякий час став випалювати - вапна до 25 000 пудів на рік. З самого свого початку завод знаходився в оренді в Ізраїля Абрамовича Янпольського. У 1895 році по дачах села Наумівка пройшла вузькоколійна залізно-дорожня гілка "Ворожба - Середина-Буда", яка пов'язала Глухів з основними залізничними магістралями. В районі крейдяної гори і вапнового заводу була влаштована станція «Роз'їзд Заруцький», завдяки чому видобуток, виробництво і відвантаження крейди та вапна на Заруцькому заводі різко зросли. Станція займалася виключно відправкою вантажів, яких відпускалося до 125 тис. пудів на рік.

До 60-х років минулого століття видобуток крейди з кар'єрів вівся вручну. За допомогою кирок відколювались шматки породи, вантажилися на вагонетки і відправлялися на завод.

З 1997 р підприємство зазнало ряд змін як у своїй структурі, так і в своїй виробничій політиці. Таким чином, підприємство видобуває сировину і переробляє його в популярні види продукції. З 2007 по 2009 рр. підприємство було модернізовано, був побудований цех переробки, сушіння і подрібнення крейди потужністю 60 тис. тонн товарної продукції в рік з можливим збільшенням обсягів виробництва в два рази. У 2010 році була запущена технологічна лінія з виробництва гідрофобізованих тонкоподрібнених видів крейди.