Західнокараханідське ханство

Напочатку 1020-х років Караханідська держава поринула у кризу через суперництво двох гілок правлячої династії — Гасанідів і Алідів. Спочатку гору взяли перші. Проте невдовзі серед Гасанідів почалася боротьба за владу. В результаті почався розпад держави — вікололися Бухара і Самаранд та Узген й Фергана.

В цю боротьбу у 1038 році втрутився представник Алідів — Ібрагім Тамгач-хан, який захопив Мавераннахр. Спроби великого кагана Сулеймана Арслан-хана з Гасанідів приборкати того не дали успіху. 1040 року було домовлено про поділ Караханідської держави. З цього часу відраховується існування Західнокараханідського ханства.

Напочатку 1050-х років вдалося захопити значні області Східноокараханідського ханства, але вторгнення 1064 року сельджуцького султана Алп-Арслана змусило відмовитися від захопленого. 1068 року було встановлено тривалий кордон між Західно-і Східнокараханідськими ханствами.

З початку 1070-х років починаються конфлікти з Сельджукидами. В цьому кагани намагаються спиратися на султанів Газні. Але 1074 року Наср-хан I зазнав поразки. Разом з тим у 1080-х рока відбувається відновлення потуги ханства.

Протистояння з Сельджукидами поновилося 1089 року, але каган Ахмад-хан I зазнавпоразки йвизнавзверхність Сельджукидів. З цього часу останні починають активно втручатися в справи держави. Саме ханство поступово занепадає. З 1095 до 1102 року змінилося 5 каганів.

Відродження держави відбувається за панування Арслан-хана. Наприкінці його панування 1129 року починається нова боротьба за владу, що триває до 1132 року. В наступні роки кагани стають вірними васалами Сельджукидів у боротьбі проти Хорезму.

Вторгнення каракитаїв змінило ситуацію. Махмуд-хан II бувневзмозіпротистояти їм. Але корінним чином ситуація змінилася 1141 року, коли на в битві на Катванській рівнині сельджуцько-караханідськевійсько зазнало нищівної поразки від каракитаїв. Починається новий занепад. 1153 року каган Ібрагім III Тамгач-хан визнає зверхність останніх.

1156 року починається нова внутрішня боротьба, викликана втручанням Хорезму й повстання карлуків. Лише 1163 року Масуд-хан II зміг стабілізувати ситуацію. З початку1170-х років починаються нові війни з Хорезмом, об'єктом яких стає Бухара.

Нове відновлення починається у 1180-х роках за часів Ібрагіма IV з династії Гасанідів. Його наступник Усман 1207 року втратив Бухару на користь Хорезму, а 1209 року визнав зверхність хорезмшаха. 1210 року каракитаї визнали таку ситуацію. Втім спроба повалити залежність 1212 року завершилося падінням Самарканду й приєднанням ханства до Хорезму.

Ханство охоплювало Мавераннахр і західну частину Ферганської долини.

На чолі стояв каган (хакан), який мав повну політичну й військову владу. було ліквідовано практику співпанування та титулу молодших ханів. Разом з тим зберігалася система уділів, на чолі яких стояли тегіни. Діяв диван — орган управління державними справами. також впливовими залишалися знать й духовенство.

Основу становили землеробство, скотарство, ремісництво, торгівля. Територією проходив Великий шовковий шлях. Значними центрами ремісництва й торгівлі були Самарканд і Бухара. Розвитку торгівлі сприяла уніфікація в карбуванні монети.

Усе життя було обумовлено впливом ісламу. Першими каганами було засновано меморіальний архітектурний ансамбль Шахі-Зінда в Самарканді, мечеті Намазгох і Магокі-Аттарі, мінарет Калян. Завдяки активному використанню випаленої цегли архітектура ханства відрізнялася багатством архітектурні форми. Широко застосовувалися арочні конструкції і купола. Для оформлення зовнішніх стін і куполів використовувався візерункова і глянсова цегла. Були поширені різьблені, ліпні та литі прикраси для стін, а також ліпнина з жовтою глини і ганча (гліногіпс). Часто зустрічалися восьмикутні або восьмигранні форми і візерунки на кшталт килимових. З прикладів прикладного мистецтва збереглися зразки візерункової поливної і теракотової кераміки й ювелірних виробів. В оформленні речей переважали геометричні мотиви.

У містах існували медресе і медичні установи, діяльність яких фінансувалася за рахунок держави. Самарканд як столиця сталацентром культури.тут діяли численні поети, науковці, філософи та богослови, зокрема Омар Хайям, Бурхануддін аль-Маргінані, Маджид ад-дін ас-Сурхакаті. У XII ст. Бухара стає провідним центром суфізму в Центральній Азії. Офіційна караханідська мова базувалася на граматичній системі давньокарлукських діалектів.

• Тревер К. В., Якубовский А. Ф., Поронец М. Э. История народов Узбекистана. — Ташкент: АН УзРСР, 1950. — Т. 1
• Караев О., История караханидского каганата (X — начало XIII вв.), Фрунзе, 1983.
• Davidovich, E. A. (1996). «The Karakhanids». History of Civilizations of Central Asia, Volume III: The Crossroads of Civilizations: A.D. 250 to 750. Paris: UNESCO. pp. 119—145. ISBN 92-3-103211-9.
• Кочнев Б. Д., Нумизматическая история Караханидского каганата (991—1209 гг.). Москва «София», 2006.