Збітнєв Юрій Іванович

Юрій Іванович Збітнєв (25 жовтня 1963, Сміла) — український політик, державний і громадський діяч. конституціоналіст. Голова виконкому Цивільного Конституційного Конгресу, Голова Всеукраїнської політичної партії "НОВА СИЛА".

Збітнєв Юрій Іванович
Народився	25 жовтня 1963(1963-10-25) (58 років) Сміла, Черкаська область, Українська РСР, СРСР
Країна	Україна
Діяльність	політик
Alma mater	Івано-Франківський національний медичний університет
Посада	Народний депутат України[1]
Партія	позапартійний

Народився 25 жовтня 1963 року у Смілі (Черкаська область). До 16 років жив на Житомирщині,де закінчив середню школу №2 м.Радомишля У 1986 закінчив Івано-Франківський медичний інститут, за фахом — лікар-анестезіолог-реаніматолог. Згодом отримав також фах юриста (Харківська юридична академія).

З 1986 — лікар-інтерн в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні. З 1987 працював лікарем анестезіологом- реаніматологом у 2-ій лікарні Києва.

У 1990 обраний народним депутатом України у Гагарінському окрузі № 4 (Київ), став заступником голови парламентської комісії у справах молоді. У Верховній Раді працював заступником голови Комісії у справах молоді. Брав участь у підготовці низки законопроектів з питань державного будівництва, соціальної політики, охорони здоров'я, державних програм з працевлаштування, створення нових робочих місць. З перших днів роботи Верховної Ради України входить до опозиційної Народної Ради.

Один з авторів Декларації про державний суверенітет України.

З жовтня 1991-1994 роки очолював Фонд соціальної адаптації молоді. Фонд розробив ряд цільових програм спрямованих на реалізацію ювенального законодавства в галузі освіти, створення нових робочих місць, зайнятості та молодіжного будівництва

З 1991 року — у лавах Соціал-демократичної партії України, у травні 1992 року обраний головою СДПУ. Вперше, після 40-річної перерви репрезентував українську соціал-демократію на Всесвітньому конгресі Соцінтерну (Берлін 1992) та інших європейських країнах.

У січні 1995 проводить перше в політичній історії Україні об'єднання політичних партій - Партії прав людини (Василя Онопенка), Української партії справедливості (М. Гречка) в одну об'єднану Соціал-демократичну партію СДПУ (О). У квітні 1996 облишив партійні посади, проте до 1999 року залишався членом СДПУ(О) і балотувався в народні депутати за її списком (1998, № 49 в списку), але депутатом не став[2]. Надалі залишив партію з ідеологічних мотивів.

З серпня 1994-1995 роки — був радником прем'єр-міністра (Віталія Масола), з 1995-2000 роки — очолював комісію з питань іпотечного кредитування при Президенті України а також організатор і засновник численних громадських організацій, серед яких — Фонд сприяння молодіжному будівництву, Асоціація виробників інфузійних розчинів, Фонд соціальної адаптації молоді, Союз платників податків та інші. У 1995-1997 рр. — був також віце-президентом Української асоціації Євро-Атлантичного співробітництва. Учасник конференцій з безпеки і співробітництва в Москві, Брюсселі, Лондоні і Вашингтоні.

У 1997—2000 роках — президент компанії «Єврогаз».

У 1999 році виступив організатором партії «Молода Україна»

У 2000 році очолив Всеукраїнську асоціацію виробників інфузійних розчинів, у 2001-2004 роках працював на керівних посадах в Київській міжнародній фондовій біржі. В 2002 році був помічений як прихильник громадсько-політичного проєкту Спільна Дія[]. У грудні 2002 року повернувся до політики, очоливши партію «Нова сила». Від партії балотувався в на посаду президента на виборах 2004 року. Здобув 0,05% (14-е місце серед 24 претендентів).

Очолив список «Нової сили» на парламентських виборах у 2006 році, проте партія не подолала 3-відсотковий бар'єр. Ідеологією партії є національний солідаризм.

Партія активно підтримувала діяльність громадських організацій, ЗМІ правого і право -центристського напрямку, культурологічних і молодіжних ініціатив

Один з перших політиків України підняв питання про прийняття нової Конституції України через механізм Конституційних зборів, як єдиного інструменту прямої демократії здатного забезпечити швидкі й ефективні реформи в країні. Публічно відмежувався і бойкотував позачергові вибори до Верховної Ради України у 2007 році.

В серпні 2007 року створив оргкомітет по скликанню Суверенних Конституційних зборів України.

У 2009 році разом з військовими і ветеранами спеціальних служб закликав введення надзвичайного стану та перенесення президентських виборів у зв'язку із загрозою демократії в Україні.

У 2008-2011 роках брав участь в організації численних протестних акцій і рухів, у тому числі протестів представників малого та середнього бізнесу, ліквідаторів аварії на ЧАЕС, ветеранів та українських профспілок.

11 листопада 2011 від імені сотень громадських організацій України був обраний головою виконкому Цивільного Конституційного Конгресу.

Переконання: Помірний традиціоналіст. Прихильник сильної держави.

Віросповідання: Православний.

Нагороджений Орденом Св. архістратига Михаїла (1999).

Займався благодійної та видавничою діяльністю (журнали «Нові Медичні Технології», «Перехід IV» та ін.).

Автор численних публікацій і книг, у тому числі: «Біла книга України або Вашингтонський консенсус в дії» (2003), «Знак зодіаку» (2005)., «Конституційна асамблея або право на повстання» (2011).

Володіє українською, російською та англійською мовами.

Дружина: Рена Назарова — тележурналіст. Діти: Ольга (1989) студентка КІМВ, Єва (2010).

Захоплення: література, подорожі, більярд, кінний спорт.