Землетрус у Чорногорії та Албанії (1979)

Головним чином, відчувався уздовж узбережжя Чорногорії та Албанії. Магнітуда землетрусу склала 7 балів за шкалою Ріхтера[3][4] та IX балів за шкалою Меркаллі[5]. Епіцентр землетрусу розташовувався в морі на відстані 15 кілометрів від берега між Баром та Ульцинем. Поштовхи тривали десять секунд. Це відчувалося і в інших частинах країни (у Подгориці та Дубровнику[6] з інтенсивністю VII, у Сараєво та Скоп'є V—VI, у Белграді IV, у Загребі та Любляні III—IV), а за ним слідувало понад 90 афтершоки сильніші за 4,0 за шкалою Ріхтера.[4]

Зруйнований готель «Славія» (Будва)

101 людина загинула в Чорногорії[3][4] та 35 — в Албанії. Більше 100 тисяч жителів залишилися без даху над головою.[5]

Було зруйновано або серйозно постраждали різні історико-архітектурні пам'ятки в таких прибережних містах як Котор, Херцег-Новий, Будва, Бар та Ульцинь. Міста внутрішньої частини країни Цетинє, Даниловград, Никшич і столиця Чорногорії Тітоград (нині Подгориця) також зазнали руйнувань, але менш серйозно.[5]

28 травня 1979 року генеральний директор ЮНЕСКО закликав світове співтовариство надати грошову допомогу для усунення наслідків землетрусу.[5] У жовтні 1979 року Комітет всесвітньої спадщини вирішив включити природний і культурно-історичний район Яка до Переліку об'єктів Світової спадщини , що знаходиться під загрозою[5] (з 2003 року статус «знаходиться під загрозою» скасовано з причини «поліпшення ситуації»).

ЮНЕСКО через ICCROM надав допомогу Республіканському інституту охорони пам'яток культури для відновлення фресок у церкві Богородиці в монастирі Підляства. Аналогічна допомога була надана для відновлення церкви Олександра Невського на острові Святий Стефан[5].

Перші оцінки вартості пошкоджених культурних цінностей склали близько 10 527 690 000 югославських динарів (10,5 мільярдів доларів США), що становить трохи менше 15 % загальних втрат від землетрусу. Уряд Югославії погодився сплатити 82 % від загальної кошторисної вартості пошкоджених культурних цінностей, а решту 18 % заплатили місцеві муніципалітети. Щоб допомогти покрити загальні витрати внаслідок катастрофи, уряд створив статутний фонд, згідно з яким кожен робітник у СФР Югославія вносив 1 % своєї щомісячної зарплати на реставрацію протягом десяти років, з 1979 по 1989 роки. До 1 вересня 1983 року уряд акумулював бюджет на загальну суму 54,7 мільярда динарів, з яких 21,0 мільярд було виділено на відновлення культурних цінностей.

До 1984 року Чорногорія ще реставрувалась, все Чорногорське узбережжя, особливо Будва та Котор, а також Cetinje отримували найважчі обсяги реставрації. За цей час повністю відновлено, зокрема Меморіальний музей Йована Томашевича в Барі; Монастир святого Олександра Невського в Будві; Республіканський інститут охорони пам'яток культури (колишнє посольство Австрії), Державний музей (колишній Палац короля Миколая), Національна галерея та єпископський дім на Цетинє; Архів і галерея Йосипа Бепо Бенковича в Герцег-Нові, Культурний центр в Которі, Церква Святого Георгія в Ораховці (Котор), Церква Богоматері в Кримовичах (Котор), Церква Іоанна в Дубі (Котор), Церква Георгія в Сісічі (Котор), Церква Святого Георгія в Сутварі (Котор), Церква Святого Георгія в Прераді (Котор), Церква Св. Євстасія в Доброті (Котор), Церква Богоматері Скелевої у Пересті (Котор), римські мозаїки в Рісані (Котор) та дванадцять церковних споруд у Грбаллі (Котор).