Цетинє

Цетинє; Cetinje / Цетиње
Герб	Прапор
	Види Цетинє
	Основні дані
	42°23′00″ пн. ш. 18°55′00″ сх. д.
Країна	Чорногорія
Адмінодиниця	Цетинє
Столиця для	Королівство Чорногорія, Королівство Чорногорія і Князівство Чорногорія
Засновано	1482
Площа	910 км²
Населення	15 137
Висота НРМ	703 м
Міста-побратими	Рієка, Кострома, Малі-Іджеш, Сіная, Гаета, Харків, Шкодер, Велико-Тирново (6 грудня 2006), Велико-Тирново (6 грудня 2006)
Часовий пояс	UTC+1
GeoNames	3202641
OSM	↑2319529 ·R (Цетинє)
Поштові індекси	81250
	Міська влада
Мер міста	Мілован Янкович
Вебсайт	www.cetinje.me
	Мапа
	Цетинє у Вікісховищі

Це́тинє[1][2][3][4], також Це́тине[5][6][7] (чорн. Cetinje / Цетиње) — місто в Чорногорії, засноване в 1482 році. Історична та культурна столиця Чорногорії, місце перебування президента та митрополита Чорногорії і Примор'я Сербської Православної Церкви.

Загальний опис

Панорама Цетинє

Розташоване в долині, оточеній горами, біля підніжжя гори Ловчен.

Цетинє було засновано в 1482 році князем Іваном I Црноєвичем і стало колискою чорногорської культури і одним з центрів опору зазіханням Османської імперії, за що Цетинє прозвали «Сербської Спартою».

Географія

Історія

Виникнення Цетинє було обумовлено історичними, політичними й економічними умовами XV сторіччя. Натиск турецьких завойовників змусив Івана Црноєвича, правителя Зети, перемістити столицю з укріпленого міста Жабляк Црноєвича в нове місце — в 1475 році в Обод, а незабаром після цього до підніжжя гори Ловчен. У 1482 році в Цетинський долині розташувався двір Црноєвичів, а двома роками пізніше було засновано Цетинський монастир, що став резиденцією митрополита Зети. Так було започатковано місто, яке отримало свою назву за річкою Цетина, що протікала долиною. Місто Цетинє стало світським і духовним центром Чорногорії.

Георгій (Джурадж) IV Црноєвич, син Івана Црноєвича, заснував тут перший друкарський двір у слов'янських країнах Балканського півострова.

Швидкий розвиток міста під владою династії Црноєвичів було перервано в кінці XV століття. У 1499 році Зета втратила незалежність і лише та її частина, яка і стала називатися власне «Чорногорія» (між річкою Црноєвича та Бокой Которськой)), залишилася вільною.

Президентський палац

У наступні два століття розвиток Цетинє сповільнився. У XVI—XVII століттях місто не раз піддавалося атакам турків і венеціанців й іншим випробуванням. У цей період палац і монастир Црноєвичів було зруйновано. І лише в 1697 році, з встановленням влади династії Петровичів-Негошів, Цетинє знову стало розквітати.

ХІХ — ХХІ століття

Правителів Чорногорії в першу чергу займало звільнення країни і зміцнення її єдності. І ще довго вони не могли приділяти достатньо часу і коштів розбудові Цетинє. Помітного прогресу було досягнуто тільки за часів правління Петра II Петровича-Негоша. У 1838 році для нього було споруджено нову королівську резиденцію. Місто ставало все більш європейським.

У 1878 році рішенням Берлінського конгресу було визнано незалежність Чорногорії як суверенного князівства, і Цетинє стало столицею нової європейської країни. Після встановлення дипломатичних відносин у місті розташувалися закордонні посольства і консульства, для яких було побудовано красиві особняки.

За часів правління князя Ніколи I Петровича-Негоша в місті було побудовано безліч величних споруд — новий королівський палац, перший в Цетинє готель, міська лікарня тощо.

У 1910 році Чорногорію було проголошено королівством, що додало нового поштовху розвитку Цетинє. Було споруджено Будинок Уряду — символ державної влади. Проведений в тому ж році перепис показав в одній з найменших столиць світу значне зростання населення, яке досягло 5895 жителів, більшість з яких були сербами.

У період з 1878 по 1914 до Цетинє приїхало багато відомих діячів культури та освіти з інших південно-слов'янських країн. Вони внесли великий культурний вклад в життя міста.

Після Першої світової війни, коли Чорногорія увійшла до складу Королівства Сербів, Хорватів і Словенців, Цетинє значно виросло територіально. Але коли після завершення Другої світової війни парламент Чорногорії 13 липня 1946 року переніс столицю в Подгорицю (Тітоград), місто зазнало затяжної кризи.

У 1975 Цетинє було нагороджено Орденом Народного героя — це аналогічно присвоєнню звання «Місто-герой» в СРСР.

У 2006 році Чорногорія знову здобула незалежність. З цього моменту починається новий період в історії міста.

Населення

Театр «Zetski Dom»

Місто Цетинє є адміністративним центром громади Цетинє (Cetinje), яка за переписом 2003 року налічує 18.742 мешканця, з яких 9.603 — жінки (51,24 %), а 8.879 — чоловіки (48,76 %). У місті Цетинє проживає 15.353 мешканців, воно є єдиним містом в громаді з населенням понад 1000 мешканців. За переписом 2003 року, 90,67 % містян є чорногорцями, 4,62 % — сербами, а 4,71 % — представниками інших народностей.

Новий Цетинський монастир

Відомі особистості

У поселенні народились:

Веселин Вуйович (* 1961) — колишній чорногорський гандболіст.
Митар Мартинович (1870—1954) — чорногорський державний діяч та військовик.
Драган Хайдукович (* 1949) — чорногорський політик та вчений.

Література

Яровий В. І., Рудяков П. М., Шумило В. П. та ін. Історія західних і південних слов'ян (з давніх часів до ХХ ст.) : курс лекцій : навч. посіб. для студ. іст. спец. вищ. навч. закл / за ред. В. І. Ярового. — К. : Либідь, 2001. — 628 с. — ISBN 966-06-0208-01.
Колибанова К. В. Українсько-сербські культурні зв’язки XVIII сторіччя. — К. : Інститут історії України АН України, 1993. — 126 с.

Примітки

Українська радянська енциклопедія : [у 17 т.] / гол. ред. М. П. Бажан. — 1-ше вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1964. — Т. 16 : Цементація — Ь. — 632 с. — С. 213—214.
Софрон Круть [Ф. Василевський]. Записки українця з побуту між полудневими слов'янами. — Львів: Друкарня Наукового Товариства ім. Шевченка під зарядом К.Беднарського, 1905. — С. 40.
Васильєва Л. Вплив суспільно-політичних змін на мовні зрушення в південнослов'янському регіоні (кінець XX-початок XXI ст.) // Мова і суспільство. — 2016. — Вип. 7. — С. 59.
Чорногорія // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Яровий В. І. та ін., 2001.
Колибанова К. В., 1993.

Посилання

[Офіційна сторінка міста.

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[1] Українська радянська енциклопедія : [у 17 т.] / гол. ред. М. П. Бажан. — 1-ше вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1964. — Т. 16 : Цементація — Ь. — 632 с. — С. 213—214.

[2] Софрон Круть [Ф. Василевський]. Записки українця з побуту між полудневими слов'янами. — Львів: Друкарня Наукового Товариства ім. Шевченка під зарядом К.Беднарського, 1905. — С. 40.

[3] Васильєва Л. Вплив суспільно-політичних змін на мовні зрушення в південнослов'янському регіоні (кінець XX-початок XXI ст.) // Мова і суспільство. — 2016. — Вип. 7. — С. 59.

[УРЕ-5] Чорногорія // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

[FOOTNOTEЯровий_В._І._та_ін.2001-6] Яровий В. І. та ін., 2001.

[FOOTNOTEКолибанова_К._В.1993-7] Колибанова К. В., 1993.