Комітет Світової спадщини ЮНЕСКО

Комітет проводить щорічні сесії з метою розгляду стану Світової спадщини, заходів щодо її захисту, долучення нових об'єктів тощо[2]. Серед заходів, що спрямовані на порятунок об'єктів — занесення їх до списку Світової спадщини під загрозою знищення та субсидії на відновлювальні роботи. Відповідальність за збереження пам'яток несуть суверенні держави, на території яких вони розташовані. В випадку продовження дій, що руйнують цінність об'єктів, або їх фізичного зникнення відбувається вилучення зі списку Світової спадщини. Наявність таких об'єктів є не лише питанням престижу країни, але й її туристичної привабливості. Двічі Комітет світової спадщини вилучав об'єкти зі списку, як такі, що втрачені.

Сесії	Рік	Дати	Місце проведення	Країна	Примітки[3]
1	1977	27 червня–1 липня	Париж	Франція	Затверджені перші дванадцять номінованих об'єктів
2	1978	5–8 вересня	Вашингтон	США	Кількість зросла до 57, серед них — перший об'єкт на території СРСР, Біловезька пуща
3	1979	22–26 жовтня	Каїр і Луксор	Єгипет
4	1980	1–5 вересня	Париж	Франція	Кількість об'єктів у списку подолала межу в 100 записів
5	1981	26–30 жовтня	Sydney	Австралія
6	1982	13–17 грудня	Париж	Франція
7	1983	5–9 грудня	Флоренція	Італія
8	1984	29 жовтня–2 листопада	Буенос-Айрес	Аргентина
9	1985	2–6 грудня	Париж	Франція
10	1986	24–28 листопада	Париж	Франція
11	1987	7–11 грудня	Париж	Франція
12	1988	5–9 грудня	Бразиліа	Бразилія
13	1989	11–15 грудня	Париж	Франція
14	1990	7–12 грудня	Банфф	Канада	Перші об'єкти на території України: Свята Софія та Києво-Печерська лавра
15	1991	9–13 грудня	Карфаген	Туніс
16	1992	7–14 грудня	Санта-Фе	США
17	1993	6–11 грудня	Картагена	Колумбія
18	1994	12–17 грудня	Пхукет	Таїланд	Резервація орикса в Омані через 13 років стане першим об'єктом вилученим зі списку
19	1995	4–9 грудня	Берлін	Німеччина
20	1996	2–7 грудня	Мерида	Мексика	Список подолав рубіж у 500 записів
21	1997	1–6 грудня	Неаполь	Італія
22	1998	30 листопада–5 грудня	Кіото	Японія	Історичний центр Львова став другою пам'яткою Світової спадщини на теренах України
23	1999	29 листопада–4 грудня	Марракеш	Марокко
24	2000	27 листопада–2 грудня	Кернс	Австралія
25	2001	11–16 грудня	Гельсінкі	Фінляндія
26	2002	24–29 червня	Будапешт	Угорщина
27	2003	30 червня–5 липня	Париж	Франція
28	2004	28 червня–7 липня	Сучжоу	КНР
29	2005	10–17 липня	Дурбан	ПАР	Визнання отримала Геодезична дуга Струве, деякі пункти якої є на території України
30	2006	8–16 липня	Вільнюс	Литва
31	2007	23 червня–1 липня	Крайстчерч	Нова Зеландія	Букові праліси Карпат з України та Словаччини ввійшли до списку як природний об'єкт
32	2008	2-10 липня	Квебек	Канада
33	2009	22-30 червня	Севілья	Іспанія	Долина Ельби в Дрездені вилучена після будівництва мосту, що порушив її ландшафт
34	2010	25 липня-3 серпня	Бразиліа	Бразилія
35	2011	19-29 червня	Париж	Франція	Світової спадщиною визнана Резиденція митрополитів Буковини і Далмації в Чернівцях
36	2012	25 червня-5 липня	Санкт-Петербург	Росія
37	2013	17-27 червня	Пномпень	Камбоджа	Херсонес Таврійський і дерев'яні церкви Карпатського регіону доповнили список
38	2014	15-25 червня	Доха	Катар	Кількість пам'яток перевищила 1000[4]
39	2015	28 червня-8 липня	Бонн	Німеччина
40	2016	10-20 липня	Стамбул	Туреччина
41	2017	2-12 липня	Краків	Польща
42	2018	24 червня-2 липня	Манама	Бахрейн

На початок 2016 року до Комітету світової спадщини входять 21 представник таких країн-учасниць: Ангола, Азербайджан, Буркіна-Фасо, В'єтнам, Зімбабве, Індонезія, Казахстан, Республіка Корея, Куба, Кувейт, Ліван, Перу, Польща, Португалія, Танзанія, Туніс, Туреччина, Філіппіни, Фінляндія, Хорватія, Ямайка. Більшість із них мають мандат до 2017 року. На сесії, проведення якої планується у Стамбулі в липні 2016 року, головуватиме Лейла Улкер (Lale Ülker) з Туреччини, доповідачем має бути кореянка Юджін Йо (Eugene Jo), заступниками голови комітету є представники Лівану, Перу, Польщі, Танзанії та Філіппін[5].