Златник

Зла́тник, або золо́тник — умовна назва золотої монети в Київській Русі, що карбувалася великим князем київським Володимиром Святославовичем наприкінці Х століття[1]. Ймовірно, перша емісія була здійснена 990 року з нагоди хрещення Русі та одруження князя з візантійською принцесою Анною[1]. Усього знайдено 11 златників, 6 з яких походять із Пінського скарбу[1]. Подібний до візантійського соліда за технікою карбування, зовнішнім виглядом та вагою (близько 4,2 г[2])[1]. Легенда монети написана кириличним шрифтом. Має статичне зображенням князя, тризубом[1]. Типологічно поділяються на 2 типи, які відрізняються текстом легенд[1]. Як засіб обігу та платежу широко не використовувався, а носив, скоріше, прокламативну роль[1]. Проте знахідки златників у скарбах разом із солідами свідчать про визнання цих монет як рівних[1].

Златник
Златник Володимира Святославовича
Територія обігу
Емітент Київська Русь
Похідні та паралельні одиниці
Паралельні Візантійський Солід
Історія
Дата після 990
Виробництво монет та банкнот
Монетний двір Київ

Історія

Введення монет в обіг

У період становлення Київської Русі на її землях поширились візантійські золоті монети. Візантійський солід був однією зі світових грошових одиниць доби раннього і зрілого середньовіччя. Їх використовували усі народи східної і центральної Європи, а також вікінги[3]. Більшість солідів потрапляли до Русі завдяки торговим операціям купців, а також завдяки військовим викупам. Срібні та мідні монети Візантії використовували лише у Тмутороканському князівстві при торгівлі з візантійським Кримом, в Київі і сусідніх князівствах використовували арабські дирхеми.

Згодом, візантійська золота монета стала зразком для перших монет київських князів — златників.

Златники Володимира були одними з найперших монет київського карбування. Вони діляться на два типи. На аверсі першого типу монет вміщено надпис «Владимир, а се его злато». На монетах другого типу інший надпис: «Владимир на столе». У центральній частині аверсу зображення князя, зі скіпетром й хрестом. Над лівим плечем Володимира знак роду Рюриковичів — тризуб. На реверсі (реверс монет обох типів однаковий) ім'я Ісуса Христа та його зображення (Христос-Пантократор). Композиційно златники наслідують візантійські соліди Василя ІІ та Константина VІІІ (976—1025).

Монети карбувались з високопробного золота (916 і 958 проби), ймовірно, шляхом перекарбування солідів.

Відомі лише монети князя Володимира Святославича.

Солід Василя ІІ і Константина VІІІ

Історія досліджень

В літописах немає свідчень про початок карбування монет київськими князями. Назва «златник» також умовна. Її взяли з договору 945 року князя Ігоря з візантійцями, — златником тоді називали будь-яку золоту монету.

Перший відомий златник викупив київський аптекар Бунге у 1796 році, але згодом ця монета була втрачена[4].

Декілька златників були виявлені у 1804 році в Пінському скарбі археологами, і тому потрапили до Ермітажу, де їх описали без відомостей про походження.

У ХІХ ст. досить популярною була думка про варварську і економічно відсталу Русь, що ставило під сумнів можливість карбування власних монет. Перші знахідки златників і срібників були нечисельними, тому дослідники одразу поставили під сумнів їх оригінальність. Першим визнав ці монети давньоруськими Ф. І. Круг, який переписав каталог Ермітажу, де златники значились як варварські підробки солідів[4].

У 1852 році було знайдено великий скарб срібників (200 монет), після дослідження якого вже ні в кого не було сумніву в належності монет до Київської Русі, але знайдених златників досі лишалось 6 екземплярів.

У 1876 р. відомий нумізмат І.Толстой створив перший каталог давньоруських монет. Він провів стилістичний аналіз, порівняв типи монет і розробив хронологію випуску монет. Толстой першим визнав подібність срібників перших років випуску із златниками і довів їх приналежність добі князя Володимира Святославича.

Радянська ювілейна монета із зображенням златника

Каталог Толстого призвів до постійних дискусій. Наступну класифікацію монет запропонував О. В. Орєшніков у 1920-і роки, назвавши златники — монетами Володимира Мономаха. Його класифікацію заперечували дослідники Р.Фасмер і Н.Бауер. Надалі дослідження грошового обігу Русі виявили хибність ідей Орєшнікова. А дослідження князівськіх знаків на монетах археологом Н.Ліхачовим остаточно реабілітували класифікацію І.Толстого. Ліхачов першим запропонував думку про те, що срібники 1-ого типу і златники були випущені на честь прийняття християнства на Русі.

Наступний крок у дослідженні давньоруських монет зробив нумізмат І. Г. Спаський, котрий розділив всі монети за класифікацією по майстрам-різчикам штемпелів для карбування. Дослідження Спаського довели ідеї Ліхачова, а також уточнили історію карбування срібних монет. Спаський вперше опублікував історію походження кожного златника і партій срібників.

Всього офіційно було знайдено 11 златників. Сьогодні відоме місцезнаходження 10 з них[5]: В Ермитажі — 7, в ГИМ — 1, в Національному музеї історії України — 1, в Одеському археологічному музеї — 1.

Додаткові факти
  • Вага візантійського соліду та златника з часом стали руською одиницею ваги — золотника (4,266 г).
  • У 1988 році на честь 1000-річчя перших монет Русі була випущена монета 100 рублів із зображенням златника.

Див. також

Примітки
  1. Р. М. Шуст. Златник // Енциклопедія історії України… Т. 3, С. 364.
  2. Зварич В. В. Нумизматический словарь.— Львов, издательство при ЛГУ, 1975.— 156 с.: 292 ил.— С. 61
  3. Шуст Р. М. Нумізматика: історія грошового обігу та монетної справи в Україні: Навч. посіб. — 2-ге вид., стер. — К.: Знання, 2009. — 376 с.
  4. Спасский, И. Г., Сотникова, М. П. Тысячелетие древнейших монет России. Сводный каталог русских монет X—XI веков. — М.: Искусство, 1983. — 240 с.
  5. Златник князя Володимира Святославича Архівовано 13 жовтня 2007 у Wayback Machine., статья из книги «100 найвідоміших шедеврів України». — Київ: Автограф, 2004.

Джерела та література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.