Золота лихоманка

Золота лихоманка (лат. fevra aura, англ. gold rush) — неорганізоване масове видобування золота на нововідкритих родовищах. Характеризується стихійним напливом старателів, хижацькими методами видобутку[1].

Старатель

Характерними складовими, які призводили до масового руху старателів у райони видобутку, були величезні незаймані розсипні поклади, які зосереджувались на малих глибинах і могли розроблятися шліховим методом, а також швидке поширення інформації про відкриття таких родовищ і яскраві перекази про швидке збагачення золотошукачів. Цей масовий нестримний рух дістав (за аналогією до хвороби) назву «золота лихоманка» (лат. fevra aura).

Найбільші золоті лихоманки

Значення

Огляд золотих лихоманок ХIХ ст. (період розробки найкращих ресурсів золота на Землі) показує їх суттєвий вплив на процеси економічних і фінансових перетворень доби промислової революції та індустріальної епохи. Великі обсяги видобутку привели до встановлення грошового золотого стандарту: широкого обігу золотих монет, витіснення срібла, яке стало виконувати роль розмінних грошей, а також вільного обміну паперових грошей на золоті монети. Це сприяло стабільному розвитку світових грошових відносин, що утворили світову фінансову систему, істотному впливу банків на економічні перетворення, а також формуванню міжнародних центрів фінансового капіталу. Величезні запаси золота цілеспрямовано накопичувалися у США, які, маючи величезний видобуток на своїй території, скуповували значну частину світового видобутку золота, що з часом забезпечило ключовий статус їх валюти у світовій торгівлі.

Видобуте золото відіграло ключову роль у забезпеченні фінансовими ресурсами масштабного промислового розвитку індустріальної епохи. Численні міграції трудового люду в місця розробок золота сприяли освоєнню й заселенню віддалених територій, залученню їх природних багатств у світовий економічний розвиток. Потреба утворення шляхів сполучень між центральними районами та гірничопромисловими осередками привели до інтенсивного прокладання доріг (у тому числі залізниць), розвитку залізничного й пароплавного транспорту, будівництва, стрімкого розвитку торгівлі. Еміль Верхарн у своєму славнозвісному «Банкірі» так описав це:

Он — станції, що він поставив у пустелях,

І рейки серед хащ, які він там провів
У край, де золото й скарби серед пісків,
Де сонце палить все в долинах і на скелях…»

За оцінками експертів, протягом усього періоду золотовидобутку людство отримало приблизно 100 тис. т золота (уся його кількість може розміститися в кубі з ребром близько 17 м). Висока вартість і особливі фізичні властивості золота сприяли тому, що, будучи раз видобуте, воно не зникає з обігу, лише перевтілюється в різні речі (втрати золота, зумовлені корабельними катастрофами, загубленими скарбами, стиранням металу під час обігу монет дорівнюють не більше 10 %). Перевтілення одних золотих речей у інші утворює в часі своєрідний ланцюг пов'язаних з гірництвом подій, сповнених людських трагедій і звитяг.

Література
  • Гайко Г. І., Білецький В. С. Історія гірництва: Підручник. — Київ-Алчевськ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», видавництво «ЛАДО» ДонДТУ, 2013. — 542 с.

Інтернет-ресурси

Примітки
  1. ЗОЛОТАЯ ЛИХОРАДКА. Энциклопедический словарь экономики и права. 2005. Архів оригіналу за 25 червня 2009. Процитовано 20 грудня 2010.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.