Зубкова Зінаїда Петрівна

Зубкова Зінаїда Петрівна
Народилася 3 листопада 1938(1938-11-03)[1] (83 роки)
Ульяновка (Ленінградська область), Тосненський район, Ленінградська область, РРФСР, СРСР
Країна  СРСР
 Білорусь
Діяльність акторка, акторка театру
Alma mater Q98831771? (1960)
Заклад Театр імені Янки Купали
Роки активності 1993 — тепер. час
Нагороди
IMDb ID 3123827

Зінаїда Петрівна Зубкова (нар. (3 листопада 1938(1938-11-03)[1], Ульяновка (Ленінградська область), Тосненський район, Ленінградська область, РРФСР, СРСР))[2] — білоруська акторка, народна артистка Білорусі (2013)[3].

Біографія

Батько Зінаїди був капітаном корабля в Кронштадті, служив на підводному човні, мама працювала завідувачем виробництва на фабриці «Більшовичка». Під час війни батько загинув на фронті[4], а Зінаїда з мамою опинилася в Латвії[5].

У Даугавпілсі почала займатися в театральній студії, організованій режисером Сергієм Радловим. Переїхала до Мінська, де вступила до Білоруського державного театрально-художнього інституту. Навчалася на курсі у К. М. Саннікова.[2]

Творчість

Будучи студенткою, разом з однокурсницею Лілею Давидович працювала в Національному академічному театрі імені Янки Купали, у якому служить донині[5]. У 1960 році вона закінчила Білоруський державний театрально-художній інститут.[3] Серед найкращих ролей актриси — роботи у виставах «Вибачте, будь ласка!», «Трибунал», «Перед вечерею», «В заметіль», «Хто сміється останнім», «Земля Ельзи» та інших.[6][7] Більше 40 років займається хореографією в балетній студії. Працює на радіо.

У 1984 році Зінаїда Зубкова стала лауреатом Державної премії Республіки Білорусь за роль в радіопостановці «Хамутіус» за поемою Аркадія Кулешова.

Знялася в кліпі групи «Atlantica» на пісню «Shivering» в ролі бабусі-хакерки, що зламує сайти і ховається від спецслужб.[2] Також знімається в рекламі[8], а також у кліпах інших виконавців.[9]

Особисте життя

На початку 1960-х року познайомилася з фехтувальником Володимиром Фортунатовим, який і став чоловіком на все життя.

«Гена (актор Геннадій Овсянников), як зараз пам'ятаю, сидів з Фортуною (так чоловіка називали друзі) на лавці біля театру. Я виглянула у віконце. Овсянников це помітив: «Хочеш, я тебе з цією дівчинкою познайомлю? Зіна, давай сюди!» А я побачила Володю - і обімліла. І він теж.

Це було кохання з першого погляду. Ми розуміли один одного без слів. Він став мені всім: батьком, чоловіком, братом, другом. Як два голубки, прожили разом майже 40 років. Після смерті Володі я до сих пір ношу каблучку, не можу знайти в собі сили зняти...»[5]

Фільмографія

Примітки

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.