Йоганнес Окегем
Йога́ннес (Жан) де Океге́м (Ockeghem, Okeghem, Hocquegam, Ockenheim також зустрічаються інші написання) (близько 1425, Сен-Гіслен, біля Монсу — 6 лютого 1497, Тур) — франко-фламандський композитор, центральний представник другого покоління нідерландської школи
| Йоганнес Окегем | |
|---|---|
| фр. Johannes Ockeghem | |
 | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 1425 |
| Місце народження | Сен-Гіслен |
| Дата смерті | 6 лютого 1497 |
| Місце смерті | Тур |
| Громадянство | Франція |
| Віросповідання | Католицька церква |
| Професії | композитор |
| Вчителі | Жиль Беншуа |
| Жанри | cantus firmusd |
 Файли у Вікісховищі | |
Біографія
Народився в містечку Сен-Гіслен поблизу Монсу. Навчався у метризі собору Нотр-Дам в Антверпені. З 24 червня 1443 р. по 24 червня 1444 р. співав у цьому соборі під керівництвом Й. Пюллуа. В 1446—1448 рр. Окегем — півчий капели герцога Карла І Бурбона в Мулені (Франція).
З 1452 р. і до кінця життя Окегем керував капелою французького королівського двору (був першим капеланом і капельмейстером). З 1456 Окегем — королівський радник і скарбник абатства Сен-Мартен в Type (там розміщалася королівська резиденція). В 1460-х рр. в цієї найважливішої для музики 15 в. церкви Франції працював а. Бюнуа. Будучи на службі французькому двору (королям Карлу VII й Людовику XI), він обіймав посаду каноніка собору Паризької Богоматері (1463—1470) і церкви Св. Бенуа.
У 1470 р. відвідав Іспанію. Після смерті Людовика XI (1483 р.). Він продовжував виконуючи обов'язки першого капелана королівського двору, очевидно до 1488 р. В 1484 р. він їздив у Фландрію, в Брюгге. Помер Окегем 6 лютого 1497 р. в Турі.
Творчість
Музичний стиль Окегема вважають сполучною ланкою між першим поколінням нідерландської школи й композиторами наступних поколінь, зокрема Я. Обрехтом та учнем Окегема — Жоскеном Депре, що створив мотет на смерть вчителя «La deploration de la mort de Johannes Ockeghem».
У творчості Окегема представлені всі жанри, характерні нідерландській школи: меса, мотет і шансон. Найважливішим жанром для нього виявляється меса, він виявив себе як видатний поліфоніст. Музика Окегема дуже динамічна, мелодична лінія рухається в широкому діапазоні, має широку амплітуду. Разом з тим для Окегема характерні плавність інтонації, чиста діатоніка, стародавнє ладове мислення. На відміну від музики Дюфаи, вона менше пов'язана з текстом, багата на розспіви, більш імпровізаційна та експресивна.
Окегем часто включає в свої твори імітації та канони. Разом з імітаціями в приму й октаву, він використовує кварту й квінту, більшість імітацій двоголосні, але зустрічаються три-, чотири- і п'ятиголосні. Канонам композитор приділяє особливу увагу як формі й принципу поліфонічного руху. Для поліфоністів XVI століття буде характерна суцільна імітаційність, Окегем намічає цю перспективу
Із творчої спадщина Окегема збереглися:
- близько 14 мес (11 повністю)
- 9—13 (за різними даними) мотетів:
- більше 20 шансонів
Існує багато творів, приналежність яких Окегему ставиться під сумнів, серед них відомий мотет «Deo gratias» для 36 голосів. Деякі анонімні шансони приписуються Окегему на підставі схожості стилю.
Меси
Тринадцять мес Окегема збереглися в рукописі 15-го століття, відомого за назвою «Chigi codex».
Серед мес переважають чотириголосні, є дві п'ятиголосні й одна восьмиголосна. Для тем своїх мес Окегем використовує народні («L'homme armé»), власні («Ma maistresse»), або мелодії інших авторів (наприклад Беншуа в «De plus en plus»). Є меси й без запозичених тем («Quinti toni», «Sine nomine», «Cujusvis toni»).
Меса «Prolationum» повністю складається із канонів. В п'ятьох її основних частинах усього 15 розділів, і кожний з них є каноном. Окегем розташовує канон в перших десятьох розділах меси таким чином, що інтервал між вступами голосів послідовно збільшується від прими, секунди, терції і т. буд. до октави.
Меса «Cujusvis toni» («будь-якого тону») цікава тим, що одну й ту саму музику композитор пропонує виконувати в будь-якому ладі: дорійскому, фригійскому, лідійському або міксолідійскому. При цьому міняються співвідношення між звуками і їхніми функціями в ладу, що надає звучанню зовсім інше ладо-гармонічне забарвлення.
Мотети і шансони
Мотети й шансони Окегема безпосередньо примикають до його мес і відрізняються від них головним чином своїми масштабами. Серед мотетів є пишні, святкові добутки, а також строгіші духовні хорові твори.
Найбільш відомий святковий вдячний мотет «Deo gratias», написаний для чотирьох дев'ятиголосних складів і тому вважається 36-голосним. В дійсності він складається із чотирьох дев'ятиголосних канонів (на чотири різні теми), які випливають один за іншим з невеликими накладеннями початку наступного на закінчення попередні. В місцях накладення звучать 18 голосів, реального 36-голосся у мотеті немає.
Пісні Окегема набагато більш поліфонічні, чим пісні Беншуа й навіть Дюфаї, в них мало танцювальності, легкості, камерній інтимності. Динаміка великих мелодичних хвиль, позаособовий характер образності й загальний склад a cappella зближує їх з месами й мотетами. Ліризмом і камерністю виділяється пісня «Malheur me bat», що стала разом з «Fors seulement» дуже популярною й послужила першоосновою для творів сучасників Окегема.
Див. також
- 7343 Окегем — астероїд, названий на честь композитора[1].
Примітки
- Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.
Література
- В. Коннов, Нидерландские композиторы XV—XVI веков. — Ленинград: Музыка, 1984.
- Т. Ливанова, История западноевропейской музыки до 1789 года: Учебник в 2-х тт. Т. 1. — М.: Музыка, 1983.