Йозеф Вагнер (гауляйтер)

Народився в сім'ї гірника Ніколауса Вагнера, католика. З літа 1913 року відвідував семінар для вчителів у Віттліху. З червня 1917 року служив солдатом на Західному фронті, пораненим потрапив до французького полону. Втікши з полону, в 1919 році через Швейцарію повернувся додому. Завершив освіту за спеціальністю шкільного вчителя і став працювати спочатку фінансовим радником в Фульді, а з 1921 року — в компанії «Bochumer Verein».

З 1922 року був учасником нацистського руху. У 1923 році заснував місцеву групу нацистської партії в Бохумі. Після заборони партії в результаті провалу Пивного путчу Вагнер став окружним керівником Національно-соціального блоку в Вестфалії і Рурської області, а після відновлення нацистської партії в 1925 році він відновив діяльність в її рядах. У 1927 році, після ряду випадкових робіт, він на короткий час був призначений учителем, однак в тому ж році звільнений як «порушник конституції». У 1927 році призначений окружним партійним керівником в Бохумі. З 1928 року — гауляйтер Вестфалії. Після розділу гау з 1931 року став гауляйтером Південної Вестфалії з штаб-квартирою в Бохумі. У 1928-1930 роках Вагнер був одним з двох перших депутатів рейхстагу від НСДАП в Берліні.

У 1930 році заснував щотижневу нацистську газету «Вестфальська вахта» (нім. Westfalenwacht), в 1931 році — щоденну газету «Червона земля» (нім. Rote Erde), а в 1932 році — Вищу школу політики НСДАП Південної Вестфалії в Бохумі, першим керівником якої він став.

У 1933 році Вагнер став державним радником Пруссії. З 1935 року — також гауляйтер Сілезії. Прагнучи розчистити місце для своїх ставлеників, розгорнув активні репресії проти чільних членів СА, які пережили «ніч довгих ножів» — таких, як Пауль Гіслер (майбутній гауляйтер), Гельмут Брюкнер (колишній гауляйтер Сілезії) та інші. В результаті Вагнер лише завів собі впливових ворогів, які зіграли роль в його майбутньому падінні.

З 1935 року Вагнер обіймав посаду обер-президента Верхньої Сілезії, а після злиття її з Нижньою Сілезіює в 1938 році — обер-президента Сілезії. Також з 29 жовтня 1936 року обіймав посаду імперського комісара ціноутворення, а з 1 вересня 1939 року — імперського комісара оборони Сілезії (округ VIII).

Далекосяжні амбіції Вагнера об'єднали проти нього таких впливових політиків, як Мартін Борман, Генріх Гіммлер і Йозеф Геббельс. Одночасно проти нього інтригували його заступник по Сілезії Фріц Брахт і місцевий глава СС і поліції Удо фон Войрш. Вагнеру приписували політику захисту поляків, пов'язану з його католицизмом. Нарешті, в листопаді 1941 року змовникам вдалося перехопити лист дружини Вагнера до дочки, який був витлумачений як «прокатоличний». У листі вона висловлювалася проти шлюбу доньки з нерелігійним офіцером СС. Лист було передано Адольфу Гітлеру особисто в руки. 9 листопада 1941 року Гітлер позбавив Вагнера всіх посад, а вже в жовтні 1942 року його виключили з НСДАП. Його наступником на посту гауляйтера став Фріц Брахт.

Після усунення з посад Вагнер вів тихе непомітне приватне життя в Бохумі. З осені 1943 року Вагнер знаходився під наглядом гестапо. Після замаху на Гітлера 20 липня 1944 року він був заарештований гестапо і поміщений в центральну в'язницю гестапо в Берліні. Страчений за наказом Гітлера в останні дні війни імовірно між 22 квітня і 2 травня 1945 року.

• Нагрудний знак «За поранення» в чорному
• Почесний хрест ветерана війни з мечами
• Золотий партійний знак НСДАП
• Медаль «За вислугу років у НСДАП» в бронзі, сріблі та золоті (25 років)

• Leitfaden der Hochschule für Politik der NSDAP (1933)
• Deutsche Zeitenwende (1934)

• Peter Hüttenberger: Die Gauleiter. Studie zum Wandel des Machtgefüges in der NSDAP. Deutsche Verlagsanstalt, Stuttgart 1969, Schriftenreihe der Vierteljahrshefte für Zeitgeschichte H. 19 ISSN 0506-9408) (Erweitert aus einer Dissertation, Bonn 1966)
• Erich Stockhorst: 5000 Köpfe. Wer war was im Dritten Reich? Arndt Kiel 2000, ISBN 3-88741-116-1
• Robert Wistrich: Wer war wer im Dritten Reich? Fischer, Frankfurt 1987, ISBN 3-596-24373-4

• Karl Höffkes: „HpG. Die Gauleiter des Dritten Reiches“, Grabert-Verlag Tübingen, 2. Auflage 1997, S. 373

1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
2. Munzinger Personen
   d:Track:Q107343683