Йосиф (Сембратович)

Митрополи́т Йосиф Сембрато́вич (у світі Йо́сиф Сембрато́вич; 8 листопада 1821, Криниця, Лемківщина 23 жовтня 1900, Рим) — єпископ Української греко-католицької церкви; з 18 травня 1870 Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський — предстоятель Української греко-католицької церкви.

Йосиф Сембратович
Митрополит Галицький,
Архієпископ Львівський,
єпископ Кам'янецький
18 травня 1870  11 листопада 1882
Обрання: 18 травня 1870
Церква: Українська греко-католицька церква
Попередник: Спиридон Литвинович
Наступник: Сильвестр Сембратович
Зречення: 11 листопада 1882
 
Народження: 8 листопада 1821(1821-11-08)
Криниця, Австро-Угорщина
Смерть: 23 жовтня 1900(1900-10-23) (78 років)
Рим
Похоронений: Рим, цвинтар Кампо Верано
у 1973 перепохований у крипті храму св. Софії у Римі
Прийняття священичого сану: 1845
Єпископська хіротонія: 10 червня 1865

Життєпис

Народився в Криниці на Лемківщині у священичій родині. З походження шляхтич.[1] Богословські студії закінчив у Віденському університеті.

У 1845 висвячений на священика під іменем о. Йосифа та прийнятий до найвищого богословського закладу Августинеуму[2][3].

З 1850 префект Львівської духовної семінарії.

З 1852 — віце-ректор греко-католицької семінарії у Відні.

З 1861 (1860 р.[1]) — професор Святого Письма у Львівському університеті.

З 1865 — святитель питомців грецького обряду в Римі, єпископ назіянзенський.[1]

У 1867—1872 — суфраган перемиського єпископа Полянського Томи.[1] З 1867 р. адміністратор Перемиської єпархії.

18701882 — Галицький митрополит.

19 липня 1881 Конгрегація Пропаганди доручила йому провести візитацію всіх монастирів Галичини. Зокрема, 24—28 вересня 1881 відвідав Бучацький монастир.[4]

З 1882 — у Римі, отримав титули Тедозіопольського архиєпископа, графа римського та інші, мав посади радника Конґреґації пропаганди віри, голови комісії ревізії церковних книг та інше.[1]

Громадська діяльність

Зберігав традиції і привілеї греко-католицької церкви, але не панував над складною політичною ситуацією в Галичині. Заходи Сембратовича проти пияцтва, яке ширилося серед українського селянства, не подобалися польським дідичам, бо позбавляли їх чималих прибутків. 1874 виголосив послання «О достоїнстві чоловіка» та «О брацтвах тверезості».

Через польські інтриги проти Сембратовича на цісарському дворі, поширення москвофільства, яке підтримувала частина вищого галицького духовенства, протестами греко-католицького духовенства проти реформування чернечого ордену Василіян єзуїтами і перехід священиків І. Наумовича (та його громади у селі Гнилички[1]) та інших на православ'я, на домагання цісаря Франца Йозефа І, Сембратович у 1882 залишив митрополію та виїхав до Риму, де відстоював справи греко-католицької церкви.

Примітки

  1. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 178.
  2. Йосиф Сембратович // Українці в світі/
  3. Митрополит Йосиф Сембратович. Об'єднання лемків Канади
  4. Стоцький Ярослав. Монастир Отців Василіян Чесного Хреста Господнього в Бучачі (1712—1996 рр.) // Львів : Місіонер, 1997. — 160 с., іл. — С. 23. — ISBN 966-7086-24-0.

Джерела

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.