Наумович Іван Григорович

Іван Григорович Наумо́вич (14 січня 1826(1826-01-14), Кізлів, Львівський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина 4 (16) серпня 1891, Новоросійськ, Кубанська область, Російська імперія) галицький письменник, політик, видавець, церковний і громадський діяч, греко-католицький (1851), а згодом православний (1885) священник, один із провідників галицького москвофільства, засновник Товариства імені Михайла Качковського (1874).

Наумович Іван Григорович

Іван Наумович
Народився 14 січня 1826(1826-01-14)
Кізлів, Львівський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
Помер 4 (16) серпня 1891 (65 років)
Новоросійськ, Кубанська область, Російська імперія
Поховання
Країна  Австрійська імперія
 Австро-Угорщина
 Російська імперія
Діяльність письменник, видавець, церковний і громадський діяч Галичини
Знання мов польська і російська
Членство Товариство імені Михайла Качковського
Посада посол до Галицького сейму і член Палати Цислейтаніїd
Партія москвофіл
Конфесія греко-католицизм, православ'я

Життєпис

Іван Наумович (1920-ті рр.)

Народився у польськомовній руській родині вчителя початкової школи в селі Кізлів, тепер Буський район, Львівська область. Мати (з дому Дроздовська) походила з родини греко-католицького священника.

Початкову освіту і виховання здобув у Буську, де його батько, Григорій Наумович, працював учителем. За фінансової підтримки бузької графині Мір навчався у львівській гімназії, після закінчення якої у 1844 продовжив освіту на філософському, а згодом на богословському факультеті Львівського університету та у Львівській духовній семінарії.

Належав до таємної польської повстанської організації Towarzystwo Braci. Під впливом Весни народів 1848 року змінив політичні переконання на проросійські.

Через колишню участь у польських таємних організаціях був відрахований із семінарії і продовжив навчання на правничому відділенні Львівського університету. у 1849 поновився на 3-й рік навчання у Львівську семінарію.

У 1851 одружився з Теодорою Гавришкевич — дочкою греко-католицького священика, у тому ж році отримав висвячення із рук митрополита Михайла Левицького. Служив вікарієм у Городку, а з 1853 парохом у Заставному (Ляшки-Королівські) та Перемишлянах.

Громадська та політична діяльність

Засновник популярної газети (далі журнал) для народу «Наука» (1871—1902) та релігійного додатку до цієї газети «Слово Боже» (1879—1881). У 1871—1880 редагував двотижневик «Русская Рада».

Посол до Галицького сейму (1861—1866), австрійського парламенту (1873—1879, на виборах переміг о. Стефана Качалу[1]), засновник Товариства імені Качковського.

Підтримував стосунки з офіційними та клерикальними колами Російської імперії. У 1866 році у статті «Погляд у майбутнє», яка доводила історичну спільність населення Галичини з російським народом, писав:

Яко русский человек не могу в Москве не видите русских людей, и хотя я малорусин, а они великоруссы, то таки и я русский, и они русские… Сходство нашего языка с российским есть очевидное, ибо на тех самых правилах опирается. Просвещение у нас на Руси было насамперед в Киеве, потом перенеслось на север… Русь Галицкая, Угорская, Киевская, Московская, Тобольская и пр. с точки зрения этнографической, исторической, языковой, литературной, обрядовой — это одна и та же Русь… Мы не можем отделиться Китайской стеной от наших братьев и отказаться от языковой, литературной и народной связи со всем русским миром.

На великому політичному процесі 1882, відомому як процес Ольги Грабар, чи справа Гниличок, засуджений на 8 місяців ув'язнення за поширення православ'я.[2]

1882 року виключений з Греко-католицької церкви[3]. Після відбуття покарання в 1884 році вперше відвідав Росію. 6 жовтня 1885 року в церкві святого Георгія у Львові прийняв православ'я[4]. Наступного 1886 року емігрував до Росії, був священником у Києві. Сувора реальність у Російській імперії заставляла його визнавати помилки, в 1889 р. в листі до Корнила Устияновича писав:

Бедная Россия! При всем ее могуществе нельзя назвать ее великой. Она нерусская и Бог знает какая.
Могила Івана Наумовича

Помер 4 (16) серпня 1891 року в Новоросійську, під час організації поселень на Кавказі для емігрантів з Галичини. За заповітом, 18 (30) вересня 1891 року був похований у Києві на Аскольдовій могилі[5][6]. Нині його могила на Лук'янівському цвинтарі (ділянка 21, ряд 2, місце 10).

Іван Франко гостро критикував погляди Наумовича, називав його Безумовичем.(?)

Іван Франко посвятив біографічну статтю отцю Івану Наумовичу з нагоди його смерті де зазначав:"Мусить то признати небіжчикові і найбільший неприхильник, що заслуга його коло духового розбудження нашого народу є дуже велика. В часі, коли освічені русини сварилися з поляками за азбуку та календар, між собою – за дзвінки, бороди та обряд церковний, далі – за мову і правопис, Іван Наумович був одним із перших (попри небіжчику Трещаківськім), що хоч десь-колись обертався зі своїми писаннями просто до народу, до селян і міщан. В р. 1860 видав він маленьку книжечку під заголовком «Ластівка для руських дітей», і від того часу все частіше появлялися його праці, призначені для простого народу." https://www.i-franko.name/uk/BioStudies/1891/IvanNaumovych.html

Примітки

  1. Про Сафата Шміґера, Івана Наумовича та інших// Збаражчина. — 1968. — С. 224. — (Український архів. — Т. XVII).
  2. Великий політичний процес "русскіх" в Галичині.
  3. Himka, 1999, с. 96..
  4. Osadczy, 2007, с. 178–179..
  5. Некролог, 1891, с. 1..
  6. Osadczy, 2007, с. 183–184..

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.