Кайо Рібейро

Вихованець «Сан-Паулу». Дебютував за нього у бразильській Серії А 14 серпня 1994 року в матчі проти «Пайсанду» (0:0) і того ж року з командою він виграв Кубок КОНМЕБОЛ та Рекопу Південної Америки. Загалом у рідному клубі Кайо у чемпіонаті забив 14 голів у 31 матчі.

У 1995 році після чудового виступу на молодіжному чемпіонаті світу до 20 років, де Кайо був визнаний найкращим гравцем[2], він привернув увагу італійського «Інтернаціонале», який щойно купив італійський магнат Массімо Моратті. Новий власник, що не шкодував грошей на свій клуб, вирішив купити бразильського таланта за 7 мільярдів італійських лір[3]. Дебютував у «Інтері» Кайо 29 листопада 1995 року в грі проти «Лаціо» (1:1). Втім Кайо не зумів заграти у Італії і у своєму першому сезоні в команді зіграв лише вісім матчів під керівництвом Роя Годжсона (6 в Серії А та 2 в Кубку Італії)[4]. В результаті 1996 року він перебрався до іншого місцевого клубу «Наполі», де став грати значно частіше, але так і не забив жодного голу у чемпіонаті, чим підірвав свою популярність серед італійських фанатів[5]. Він забив лише один гол проти «Лаціо» у чвертьфіналі Кубка Італії[6].

В результаті у 1997 році, всього у 22 роки, Кайо повернувся до Бразилії, ставши гравцем «Сантуса». Саме з цією командою Кайо виграв свій перший національний титул, турнір Ріо-Сан-Паулу 1997 року, здолавши у фіналі «Фламенго».

На початку 1998 року Кайо став гравцем «Фламенго», де у першому сезоні був дублером Ромаріо, але після його уходу Кайо став розглядатись як гравець «основи» і став головною фігурою у здобутті 1999 року Кубка Меркосур — Кайо забив три голи в двох іграх фіналу (два в першій і один у другій) і допоміг своєму клубу здолати «Памлейрас» (4:3, 3:3)[7]. Також цього року Кайо виграв із клубом Чемпіонат штату Ріо-де-Жанейро та Кубок Гуанабара.

Протягом сезону 2000 року знову захищав кольори «Сантуса», після чого теж без серйозних успіхів грав за «Флуміненсе», «Фламенго»[8] та «Греміо», а на початку 2004 року він поїхав до Німеччини, щоб приєднатися до клубу «Рот Вайс» (Обергаузен). Втім і друга спроба заграти у Європі не дала результату — Кайо забив лише 1 гол у 15 іграх Другої Бундесліги.

Влітку 2004 року Кайо перейшов до «Ботафогу»[9], за який відіграв наступні півтора сезони. Як і в інших клубах, через які Кайо пройшов, він не зміг стати стабільним основним гравцем. Раз у раз нападник отримував травму, і завдяки жорсткій конкуренції з боку інших форвардів команди йому часто доводилося сидіти на лавці. В результаті цього в кінці 2005 року, у віці лише тридцяти років, він вирішив закінчити свою ігрову кар'єру[10]. Свій останній матч він провів 4 грудня 2005 року проти «Форталези» (2:0).

З 2007 року став працювати телекоментатором на Rádio Globo та SporTV[11], а також коментує ігри серії FIFA, починаючи з FIFA 13.

1995 року у складі молодіжної збірної Бразилії поїхав на молодіжний чемпіонат Південної Америки в Болівії, де допоміг свої команді здобути титул континентального чемпіона. Цей результат дозволив команді разом з Кайо поїхати і на молодіжний чемпіонат світу 1995 року в Катарі, де футболіст з 5-ма голами був визнаний найкращим гравцем турніру, здобувши також в підсумку з командою срібні нагороди турніру.

Наступного року Кайо допоміг команді до 23 років виграти Передолімпійський турнір КОНМЕБОЛ, а сам Кайо в матчі проти Болівії (4:1), він зробив покер, тобто забив чотири голи за один матч[12], а загалом же на турнірі відзначився п'ятьма м'ячами.

У січні 1996 року Бразилію було запрошено на розіграш Золотого кубка КОНКАКАФ 1996 року у США. Бразильці вирішили відправити на турнір команду до 23 років, до якої увійшов і Кайо, втім оскільки це був турнір національних команд, то офіційно участь брала національна збірна Бразилії. Кайо на турнірі зіграв у чотирьох матчах — з Канадою (1 гол), Гондурасом (2 голи), США та програний фінал із Мексикою, здобувши разом з командою «срібло»[13].