Кам'яниця Писарчика

Кам'яниця Писарчика

49°50′35″ пн. ш. 24°01′52″ сх. д.
Тип будівля
пам'ятка архітектури і пам'ятка історії
Статус спадщини Пам'ятка архітектури національного значення України і пам'ятка історії місцевого значення України
Країна  Україна
Розташування Львів
Архітектурний стиль Відродження і готика
Побудовано на кошти Ян Варденський
Будівництво 1792 — 1801
Відомі мешканці Симон Богушович
Ідентифікатори й посилання
Кам'яниця Писарчика (Україна)
 Кам'яниця Писарчика у Вікісховищі

Кам'яниця Писарчика (також кам'яниця Богушівська[1]; конскрипційний № 144) — житловий будинок XVIII століття, пам'ятка архітектури національного значення (охоронний № 1253)[1], пам'ятка історії місцевого значення (охоронний № 1241)[1]. Розташований в історичному центрі Львова, на вулиці Вірменській під № 16.

Історія

На місці, де зведений сучасний будинок № 16, у XVII—XVIII століттях стояли три кам'яниці[1][2][3]. На місці першої у XVI столітті був дерев'яний будинок, що належав Амвросію Ходзенковичу[1]. У 1574 році в будинку оселився зять Ходзенковича[4], художник Павло Богуш (?—1605), майстер Львівського цеху малярів, який походив із вірменської родини Богушів. У 1598 році Павло Богуш став власником будинку і збудував на його місці нову муровану кам'яницю[3], в якій пізніше зростали його діти, зокрема син Симон Богушович[2]. Після смерті Павла Богуша будинок перейшов у спадок його синам Шимону і Яну (Ованесу)[5]. Другий будинок у 1660—1672 роках належав міщанці Стецьковій, у 1673—1689 — міщанці Грегоровичовій (Стечкевичовій), у 1686—1767 роках — Лазарю Стечкевичу[1][3]. Третя кам'яниця належала у 1639 році Лисковичу (Лиськевичу)[5], у 1668—1776 — Писарчику (від якого отримала іншу назву — Писарчиківська)[3][1].

У середині XVIII століття брацлавський воєвода князь Станіслав Любомирський викупив усі три будинки з метою зведення на їх місці свого палацу, проте пізніше він підшукав для свого задуму кращу ділянку на площі Ринок, 10, а кам'яниці на Вірменській продав у 1792 році варнавському підкоморію Ян Варденському[3] гербу Ґодземба, який у 1792 році звів на їх місці триповерхову кам'яницю[3]. Його син Юзеф у 1801 році добудував четвертий поверх[1].

У 1866 і 1893 роках будинок був частково реконструйований[6].

Станом на 1871 рік власником кам'яниці був Ян Балько, у 1889 році —— доктор Едвін Гершман, у 1916 та 1934 роках — Міхал Філіп на прізвисько Крістіанополлер[1]. За часів Другої Польської республіки в будинку розміщувалися Перша львівська гуртівня спиртних напоїв та електротехнічне підприємство Зеха «Ампер»[7].

В середині XX століття у будинку розташовувалася друкарня, де вночі її працівники, які симпатизували ОУН, друкували листівки для українського підпілля[8].

Сьогодення

Кам'яниця є пам'яткою архітектури національного значення та пам'яткою історії місцевого значення. Будинок житловий і перебуває у міській комунальній власності.

На першому поверсі розташована ресторація «Брудершафт»[9].

Опис

Кам'яниця Писарчика — це чотириповерховий цегляний житловий будинок. Сучасний вигляд будинок набув після реконструкції 1866 року[1]. Кам'яниця тинькована, у плані значно видовжена[6]. Фасад асиметричний, семивіконний, розчленований горизонтально міжповерховими карнизами між першим-другим та третім-четвертим поверхами, фланкований пілястрами. На центральній осі на рівні другого поверху розташований балкон із ажурними кованими ґратами. Вікна прямокутні, декоровані лиштвами, на другому поверсі — додатково замковими каменями. На правій та лівій осі фасаду первісно існували аркові портали, що вели до внутрішнього подвір'я та флігелю[6], проте під час реконструкції правий портал заклали та пробили віконний отвір, а лівий перебудували під вхід. У будинку збереглися готичні підвали[6].

Видатні мешканці

Галерея
  • Арковий портал на лівій осі фасаду
  • Балкон кам'яниці

Примітки
  1. Мельник І., 2011, с. 238.
  2. Мельник Б., 2006, с. 150.
  3. Архітектура Львова, 2008, с. 154.
  4. Енциклопедія Львова, т. 1, 2007, с. 254.
  5. Гаюк Ірина Яківна. Соціальна топографія вірмен Львова // Питання культурології. — 2019. — № 35. — С. 179-192. — ISSN 2616-4264. — DOI:10.31866/2410-1311.35.2019.188807.
  6. ПГиА, 1985, с. 18.
  7. 1243 вулиці Львова, 2009, с. 36.
  8. Козицький, 2009, с. 146.
  9. Brudershaft. www.tripadvisor.com. TripAdvisor. Процитовано 11 лютого 2020 року. (англ.)

Джерела
  • Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова (1939—2009). — Л. : Апріорі, 2009. — 528 с. — 1000 прим. — ISBN 978-966-2154-24-5.
  • Архітектура Львова: Час і стилі XIII—XXI ст / Ю. О. Бірюльов. — Л. : Центр Європи, 2008. — 720 с. — 2000 прим. — ISBN 978-966-7022-77-8.
  • Мельник Б. В. Вулицями старовинного Львова. — 3-тє. — Л. : Світ, 2006. — 272 с. — (Історичні місця України) — 10000 прим. — ISBN 966-603-393-3.
  • Володимирович О. Богуш Павло // Енциклопедія Львова / За ред. А. Козицького та І. Підкови. — Л. : Літопис, 2007. — Т. 1. — 656 с. — ISBN 966-7007-68-8.
  • Мельник І. В. Львівське Середмістя: всі вулиці, площі, храми й кам'яниці. — Л. : Апріорі, 2011. — Т. V. — 320 с. — (Львівські вулиці і кам'яниці) — 1000 прим. — ISBN 978-617-629-032-2.
  • Дєдик О., Козицький А., Мороз В., Муравський В. Львів. Місто наших героїв: путівник / за ред. А Козицького. — Л. : Літопис, 2009. — 248 с. — ISBN 978-966-7007-79-9.
  • Гаюк Ірина Яківна. Соціальна топографія вірмен Львова // Питання культурології. — 2019. — № 35. — С. 179-192. — ISSN 2616-4264. — DOI:10.31866/2410-1311.35.2019.188807.
  • Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР / Жариков Н. Л., Логвин Г. Н. — К. : Будівельник, 1985. — Т. 3. — 8000 прим.

Література
  • Мирон Капраль. Національні громади Львова XVI—XVIII ст. . — Л. : Піраміда, 2003.
  • Володимир Вуйцик. Матеріали до історії кам'яниць вулиці Вірменської // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — 2004. — № 14. — С. 157—158.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.