Кансько-Ачинський вугільний басейн

Кансько-Ачинський вугільний басейн — на території Красноярського краю, частково Кемеровської і Іркутської областей Російської Федерації.

вугільний басейн
долина
Кансько-Ачинський вугільний басейн
57°00′ пн. ш. 96°30′ сх. д.
Країна  Росія[1]
Регіон Красноярський край[1]
Мапа Кансько-Ачинського буровугільного басейну

Історія

Перші дані про вугленосність Кансько-Ачинського басейну належать до 1771 року, видобуток вугілля почато в 1903.

Характеристика

Басейн тягнеться в широтному напрямі, вздовж транссибірської залізничної магістралі на 800 км; площа — 50 тис. км², Промислові центри — міста Красноярськ, Канськ, Ачинськ, Шарипово. Розвідані запаси вугілля 81,4 млрд. т, заздалегідь оцінені 34,2 млрд. т, з них бурого марки Б2 відповідно 80,1 і 33,9, кам. вугілля (марок Д і Г) 1,3 і 0,3 млрд т. Запаси бурого вугілля придатні для відкритих розробок. Прогнозні ресурси вугілля на 1990 р. до глиб. 600 м оцінювалися в 523 млрд т. Потужність робочих пластів 2…15 м, максимальна — 85 м. Вугленосність пов'язана з відкладами юрського періоду, в яких виявлено 50 вуг. пластів, зокрема, унікальний (25-60 м) пласт «Березовській» і декілька зближених з ним менш потужних (1,3-7 м) пластів вугілля. У верхах камалінської світи залягає до 10 пластів, деякі з них мають потужність від 10 до 23 м. У переяславській світі (Саяно-Партизанське родов.) міститься до 9 пластів потужністю 1,5-2 м. Площа К.-А.в.б. поділена на 10 геол.-пром. районів. Основні родовища: Абанське, Барандатське, Березовське, Боготольське, Бородінське, Ітатське, Назаровське, Саяно-Партизанське, Урюпське. Зольність вугілля 7-14 %. Теплотворна здатність 2800-3800 ккал/кг. Вміст сірки 0,3-1 %. На початок XXI ст. ресурси вугілля становлять 638 млрд т, з них для відкритого видобутку придатні 143 млрд т. Багато пластів мають потужність 15-70 м. Вугілля буре, малозольне і малосірчисте. Видобуток вугілля в 2005 р. — 40 млн т.

Технологія розробки

Видобуток ведеться відкритим способом. Працюють розрізи, що поставляють вугілля для електростанцій. Намічається розширення використання їх для цієї мети, а також для одержання хімічної сировини, виробництва синтетичного рідкого палива.

Джерела
  • Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
  • Гаврилин К. В., Озерский А. Ю. Канско-Ачинский угольный бассейн. — М.: Недра, 1996 г. — 272 с.ISBN 5-247-03590-9
  • Быкадоров В. С., Гаврилин К. В., Озерский А. Ю. Канско-Ачинский угольный бассейн // Угольная база России. Том III / Угольные бассейны и месторождения Восточной Сибири (Красноярский край, Канско-Ачинский бассейн; Республика Хакасия, Минусинский бассейн; Республика Тыва, Улугхемский бассей и др. месторождения; Иркутская область, Иркутский бассейн и угольные месторождения Предбайкалья). — М.: ООО «Геоинформ-центр», 2002.- С. 32 — 173.ISBN 5-900357-69-14. ISBN 5-900357-15-5.
  • Геолого-промышленный атлас Канско-Ачинского угольного бассейна / Ред. В. С. Быкадоров, А. Ю. Озерский, А. Г. Еханин и др..- Красноярск, Изд-во «Универс», 2001.ISBN 5-87748-224-6
  1. GEOnet Names Server — 2018.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.