Каплиці Версаля

Сучасна Каплиця Версальського палацу є п'ятою в його історії. Каплиці палацу розвивались разом із палацом і були в центрі повсякденного життя королівського двору за доби Дореволюційної Франції, що тривала з XVII до кінця XVIII ст.[1]

Версальська каплиця є одним з найвеличніших приміщень палацу. Цей вид з Королівської галереї, де Король і члени королівської родини слухали месу.

Історія каплиць Версаля

Перша каплиця

Перша каплиця у Версалі з'явилась за часів правління Людовика XIII і розміщувалась в окремому павільйоні у північно-східній частині палацу. Приблизно на цьому місці нині розміщується Кабінет золотого сервізу, що є частиною Малих апартаментів Короля. Ця каплиця була споруджена за моделлю двоповерхової палацової церкви, яка була традиційною для Франції; наступні каплиці Версаля також дотримувалися такої моделі. У 1665 році перша каплиця була зруйнована під час спорудження Грота Фетіди, який не зберігся до наших днів.[2]

Друга каплиця

Друга каплиця була споруджена у Версалі під час другої будівельної кампанії (1669–1672) Людовика XIV, коли архітектор Луї Лево створював новий палац. По закінченню нової частини палацевого комплексу, каплиця розміщувалась у Великих апартаментах Королеви і складала симетричну пару з Салоном Діани у Великих апартаментах Короля. Цю каплицю Королівська родина і двір використовували до 1678 року, коли була побудована нова третя каплиця. Другу каплицю перетворили на Зал варти Королеви.[3]

Третя каплиця

Розташована поруч з новим Залом варти Королеви, ця каплиця недовго слугувала за призначенням мешканцями Версаля. Незабаром після її спорудження Людовик XIV знайшов її незручною і непридатною для себе, а також для свого двору, який він офіційно розмістив у Версалі у 1682 році. У 1682 році це приміщення було перетворене у Великий зал варти Королеви (тепер тут Зал коронування) і була зведена нова каплиця.[4]

Четверта каплиця

При зведенні Північного флігеля, північного крила палацу, була побудована нова каплиця. Спорудження північного крила стало причиною руйнування Грота Фетіди; на його місці у 1682 році була побудована нова каплиця. Коли четверта каплиця була завершена, Салон Достатку, який також слугував входом до Кабінету диковин і рідкостей в Малих апартаментах Короля, був перетворений на вестибюль каплиці — названий так оскільки він знаходився на верхньому рівні каплиці, звідки Король і наближені члени королівської родини слухали щоденні меси. Цю капличку використовували до 1710 року, і вона була свідком безлічі значних подій в житті двору і королівської родини за доби правління Людовика XIV. Нині на її місці знаходяться Салон Геркулеса і нижній вестибюль.[5]

П'ята каплиця
Барокова каплиця Людовика XIV у Версалі (праворуч).

Будучи основним елементом четвертої і останньої будівельної кампанії (1699–1710) Людовика XIV, заключна, п'ята каплиця Версальського палацу є безумовним шедевром мистецтва. Розпочате в 1689 році будівництво було призупинене через Дев'ятирічну війна; архітектор Жюль Ардуен-Мансард відновив будівництво в 1699 році. Він працював над цим проектом до своєї смерті в 1708 році, після чого проект завершив його зять Робер де Кот.[6] Ця каплиця стала найбільшою серед всіх колишніх королівських каплиць у Версалі, і оскільки висота її склепіння дещо порушила строгу горизонталь лінії дахів всіх інших частин палацу, вона була негативно сприйнята деякими сучасниками тих років; можливо, найяскравіший відгук дав герцог Сен-Сімон, який назвав каплицю «величезним катафалком».[7] Тим не менш, величні внутрішні приміщення викликають сильний захват і сьогодні та послужили джерелом натхнення для Луїджі Ванвітеллі при спорудженні каплиці палацу в Казерті.[8]

Присвячена Людовику Святому, священному покровителю династії Бурбонів, каплиця була освячена у 1710 році. Традиційно застосована модель двоповерхової палацової церкви, проте, коринфська колонада на верхньому рівні виконана в стилі нео-класицизму, який розвинувся в XVIII столітті, хоча його застосування тут відзначається визначною віртуозністю. На верхній рівень можна потрапити через вестибюль, відомий як Салон каплиці, який був споруджений одночасно з самою каплицею. Салон каплиці оздоблений білим каменем і барельєфом «Переправа Людовика XIV через Рейн» роботи Нікола і Гійома Кусту, який є центральним елементом декору приміщення.[9][10]

Гравюра, що зображає церемонію вінчання Марії Антуанетти і майбутнього короля Людовика XVI, яка відбулась в каплиці 16 травня 1770 року.

Підлога каплиці викладена різнокольоровим мармуром і біля підніжжя сходів, що ведуть до вівтаря, знаходиться коронований вензель із двох переплетених букв «L» які вказують на Людовика Святого і Людовика XIV.[11] В скультурному оформленні і розписах присутні мотиви зі Старого Заповіту і Нового Заповіту.[12] На стелі нефа представлена копозиція «Всевишній у славі приносить світові обіцянку спокутування» роботи Антуана Куапеля; напівкупол апсиди прикрашений роботою Шарля де ла Фосса «Воскресіння Христове», і над королівською трибуною — «Явлення Святого Духа Діві Марії та апостолам» Жана Жувене.[13]

Вівтар Версальської каплиці.

Протягом XVIII століття каплиця була свідком багатьох подій при дворі. В ознаменування військових перемог і на честь народження дітей у Короля і Королеви (Синів Франції і Дочок Франції) тут співали Te Deum; в каплиці також відбувалися весілля, наприклад, вінчання дофіна Людовика, сина Людовика XV, і Інфанти Марії Терезії Іспанської 23 лютого 1745 року, вінчання дофіна — згодом Людовика XVI — і Марії Антуанетти 16 травня 1770 року. Однак, серед усіх церемоній, що проводились в каплиці, найретельніше розроблялися церемонії Ордена Святого Духа.[14]

У XIX сторіччі каплиця стала світським місцем і з того часу є місцем проведення державних і приватних заходів. У каплиці Версаля часто проходять музичні концерти.[15]

Див. також

Примітки
  1. Bluche, 1986, 1991; Petitfils, 1995; Solnon, 1987.
  2. Batifol, 1909, 1913; Kimball, 1944; Le Guillou, 1983, 1989; Marie, 1968; Verlet, 1985.
  3. Félibien, 1674; Kimball, 1944; Le Guillou, 1983, 1989; Marie, 1972, 1976; Scudéry, 1669; Verlet, 1985
  4. Combes, 1681; Kimball, 1944; Le Guillou, 1983, 1989; Marie, 1972, 1976; Verlet, 1985
  5. Félibien, 1703; Kimball, 1944; Le Guillou, 1983, 1989; Marie, 1972, 1976; Piganiole de la Force, 1701; Verlet, 1985
  6. Blondel, 1752–1756; Marie, 1972, 1976; Nolhac, 1912–1913; Verlet, 1985; Walton, 1993
  7. Cette belle chapelle de Versailles, si mal proportionnée, qui semble un enfeu par le haut et vouloir écraser le château (Saint-Simon p. 244)
  8. Defilippis, 1968.
  9. Цей барельєф спершу призначався для Салону Війни.
  10. Nolhac, 1912–1913; Verlet, 1985; Walton, 1993.
  11. Nolhac, 1912–1913; Verlet, 1985; Walton, 1993
  12. Lighthart, 1997; Nolhac, 1912–1913; Sabatier, 1999; Verlet, 1985; Walton, 1993
  13. Nolhac, 1912–1913; Walton, 1993
  14. Blondel, 1752–1756; Bluche, 2000; Boughton, 1986; Campan, 1823; Croÿ-Solre, 1906–1921; Hézuques, 1873; Luynes, 1860–1865; Nolhac, 1912–1913.
  15. Source: Official site of the Château de Versailles. Архів оригіналу за 23 липня 2008. Процитовано 10 липня 2012.

Бібліографія

* Amiel, Olivier (1985). Lettres de Madame duchesse d'Orléans née Princesse Palatine. Paris: Mercure de France. * Archives nationales (1983). Versailles: dessins d'architecture de la Direction général des bâtiments du roi. Danielle Gallet-Guerne, ed. Paris: Archives nationales. * Berger, Robert W (1986). Versailles: The Chateau of Louis XIV. University Park: The College Arts Association. * Blondel, Jacques-François (1752-1756). Architecture françoise, ou Recueil des plans, élévations, coupes et profils des églises, maisons royales, palais, hôtels & édifices les plus considérables de Paris. Volume 4. Paris: Charles-Antoine Jombert. * Bluche, François (1986). Louis XIV. Paris: Arthème Fayard. * Bluche, François (1991). Dictionnaire du Grand Siècle. Paris: Arthème Fayard. * Bluche, François (2000). Louis XV. Paris: Perrin. * Boughton, Bradford B (1986). Dictionary of Medieval Knighthood and Chivalry: Concepts and Terms. New York: Greenwood Press. * Campan, Madame (1823). Mémoires sur la vie privée de Marie-Antoinette. 3 vol. Paris: Baudouin frères. * Combes, sieur de (1681). Explication historique de ce qu'il y a de plus remarquable dans la maison royale de Versailles. Paris: C. Nego. * Cosnac, Gabriel-Jules, comte de (1882). Mémoires du marquis de Sourches sur le règne de Louis XIV. vol. 3. Paris: Librairie Hachette et Cie. * Croÿ-Solre, Emmanuel de (1906-19-21). Journal inédit du duc de Croÿ. eds. Emmanuel-Henri de Grouchy and Paul Cottin. 4 volumes. Paris: E. Flammarion. * Dangeau, marquis de (1854). Journal avec les additions inedites du duc de Saint-Simon. vol. 3. (1689-1692). Paris: Firmin Didot Freres. * Decaux, Alain (1970). Les grands heures de Versailles. Paris: Librairie Académique Perrin.

* Defilippis, Felice (1968). Il palazzo reale di Caserta e i Borboni di Napoli. Cava dei Tirreni-Napoli: Di Mauro. * Félibien, André (1674). Description sommaire du chasteau de Versailles. Paris: Guillaume Desprez. * Félibien, Jean-François (1703). Description sommaire de Versailles ancienne et nouvelle. Paris: A. Chrétien. * Guiffery, Jules and P. Marce (1927). Inventaire général des dessins du musée du Louvre et du musée de Versailles. Paris. * Guiffrey, Jules (1880-1890). Comptes des bâtiments du roi sous le règne de Louis XIV. 5 volumes. Paris: Imprimerie Nationale. * Hézecques, Félix, comte de France d' (1873). Souveniers d'un page à la cour de Louis XVI. Paris: Didier et Cie. * Lighthart, Edward (1987). Archétype et symbole dans le style Louis XIV versaillais: réflexions sur l’imago rex et l’imago patriae au début de l’époque moderne. Doctoral thesis. * Luynes, Charles-Philippe d'Albert, duc de (1860-1865). Mémoires sur la cour de Louis XV (1735-1758). 17 volumes. Paris : Firmin-Didot frères. * Marie, Alfred (1968). Naissance de Versailles. Paris: Edition Vincent, Freal & Cie. * Marie, Alfred and Jeanne (1972). Mansart à Versailles. Paris: Editions Jacques Freal. * Marie, Alfred and Jeanne (1976). Versailles au temps de Louis XIV. Paris: Imprimerie Nationale. * Marie, Alfred and Jeanne (1984). Versailles au temps de Louis XV. Paris: Imprimerie Nationale. * Mauricheau-Beaupré, Charles (1949). Versailles. Paris: Draeger et Veive. * Monicart, Jean-Baptiste de (1720). Versailles immortalisé. Paris: E. Ganeau.

* Nolhac, Pierre de (1912-19-13). La Chapelle royale de Versailles. Versailles et Paris: Éditions artistiques et scientifiques. * Nolhac, Pierre de (1901). La création de Versailles. Versailles: L. Bernard. * Nolhac, Pierre de (1911-19-18). Histoire de Versailles. 3 volumes. Paris: André Marty. * Nolhac, Pierre de (1925). Versailles, résidence de Louis XIV. Paris: Louis Conard. * Nolhac, Pierre de (1926). Versailles au XVIIIe siècle. Paris: Louis Conard. * Nolhac, Pierre de (1929). Versailles. Paris: A. Morancé. * Petitfils, Jean-Christian (1995). Louis XIV. Paris: Perrin. * Petitfils, Jean-Christian (2005). Louis XVI. Paris: Perrin. * Piganiol de la Force, Jean-Aymar (1701). Nouvelle description des châteaux et parcs de Versailles et Marly. Paris: Chez Florentin de la lune. * Sabatier, Gérard (1999). Versailles, ou la figure du roi. Paris: Albin Michel. * Saint-Simon, Louis de Rouvroy, duc de (1856-1858). Mémoires complets et authentiques du duc de Saint-Simon sur le siècle de Louis XIV et la Régence. Eds. Adolphe Chéruel and Charles-Augustin Sainte-Beuve. Volume 6. Paris: Hachette. * Scudérey, Madeleine de (1669). La Promenade de Versailles. Paris: Chez Claude Barbin. * Sevigné, Marie de Rabutin Chantal, Madame de (1976). Letters de Madame de Sevigné. Paris: Flammarion. * Solnon, Jean-François (1987). La cour de France. Paris: Fayard. * Verlet, Pierre (1985). Le château de Versailles. Paris: Librairie Arthème Fayard.


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.