Карзинкін Андрій Олександрович
Андрі́й Олекса́ндрович Карзи́нкін (рос. Андрей Александрович Карзинкин; * близько 1823, Російська імперія — † 1906, Москва, Російська імперія) — російський купець, благодійник. Син Олександра Андрійовича Карзинкіна (1792 — після 1835), внук Андрія Сидоровича Карзинкіна.
Андрій Олександрович Карзинкін | |
---|---|
![]() Андрій Карзинкін | |
Ім'я при народженні | Андрій Олександрович Карзинкін |
Народився |
1823 Російська імперія |
Помер |
1906 Москва, Російська імперія |
Громадянство |
![]() |
Національність | росіянин |
Діяльність | купець 1-ї гільдії, меценат |
Суспільний стан | Купецтво |
Титул | потомствений почесний громадянин Москви |
Конфесія | православ’я |
У шлюбі з | Софія Миколаївна Рибникова |
Діти | дочки Софія і Олена, син Олександр |
Торгував чаєм, мав 4 склади і 10 торговельних закладів у Москві. У 1855—1858 роках був експерт у виявленні контрабандного чаю.
Біографія
1857 року Андрій Карзинкін разом із дядьком Іваном Андрійовичем до спілки з петербурзьким купцем Гаврилом Ігумновим (1805—1888) за 85 тисяч рублів купив Ярославську велику мануфактуру[1]. У 1858-му засновано пайове Товариство Ярославської великої мануфактури (з 1887 торговельно-промислове товариство)[2]. Побудовано нові корпуси на березі Которослі. Старі будівлі полотняної фабрики розібрано на цеглу й камінь і використано на цій будові.
За планом 1847 року, на території полотняної фабрики Яковлевих були мурована церква Петра і Павла, муровані й дерев'яні будівлі, англійський сад і ставки. На початку XX століття власники використовували сад як дачу. На територію від церкви Петра і Павла, від в'їзних воріт до колишнього житла робітників, мали доступ для відпочинку лише господарі та їхні гості. Тільки раз на рік, на Великдень, відчинялися всі ворота, і в парк могли ввійти всі охочі. З 1995 року садиба з будівлями (в тому числі «дача Карзинкіних») — пам'ятка федерального значення[2].
Господарі Ярославської великої мануфактури, до яких належав і відомий Микола Ігумнов, були благодійники як храму Петра і Павла при мануфактурі, так і його парафіянам:
|
Також вони були постійні благодійники й дарителі храму Миколо-Глинищівського монастиря й заклали нову церкву:
|
У 1857—1866 роках Андрій Карзинкін — член-благодійник комерційного училища. 1873—1902 — жертводавець каси допомоги московського купецького стану. З 1885-го він член опікунської ради Микільського дому притулку вдів і сиріт купецького стану. З 1880-х років — староста церкви Трьох Святителів на Кулішках. З 1892 — опікун богадільні імени Д. А. Морозова[5].
Андрій Карзинкін володів також садибою на Покровському бульварі (нині дім № 18).
Представники освіченого московського купецтва, Карзинкіни влаштовували в себе літературно-музичні вечори, на яких часто бував друг цієї родини Олександр Островський. У зібранні його творів опубліковано також листи до Андрія Карзинкіна[6].
На любительській сцені в грудні 1884-го вперше виступив Костянтин Алексєєв (Станіславський) у ролі Подкольосіна в гоголівському «Весіллі». Також уперше молодий актор працював під керівництвом артиста Малого театру Михайла Решимова, який поставив спектакль.
|
![](../I/%D0%94%D0%BE%D0%BC_%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%B7%D0%B8%D0%BD%D0%BA%D0%B8%D0%BD%D1%8B%D1%85-%D0%A2%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D1%88%D0%BE%D0%B2%D1%8B%D1%85.JPG.webp)
Родина
- Дружина — Софія Миколаївна (1836—1911), дочка богородського купця Миколи Абрамовича Рибникова, власника суконної фабрики. Сестра збирача народних пісень Павла Рибникова (1831—1885.
Жертвувала на Бахрушинську лікарню, в тому числі 20 тисяч рублів на облаштування корпусу імени покійної дочки Софії для хворих на туберкульоз жінок (1908, архітектор В. В. Лебедєв) [8]) і на туберкульозний санаторій [9]; була опікункою 1-го Таганського жіночого початкового училища.
- Дочка — Софія Андріївна, померла від туберкульозу.
- Син — Олександр Андрійович (1863—1939), купець, філантроп і науковець — член московського Нумізматичного товариства, автор робіт про російські середньовічні медалі.
- Дочка — Олена Андріївна Карзинкіна (1869—1943), художниця, учениця Полєнова. Була одружена з письменником, засновником і першим директором музею МХАТ Миколою Телешовим. Стала останньою любов'ю Ісаака Левітана. Незадовго перед смертю він написав: «Якось усе-таки, наперекір спеці й серцю, — візьму та й приїду до Одинцова» [10], [11].
Джерела
- Купцы Карзинкины в Энциклопедии Москва[недоступне посилання з квітня 2019]
Примітки
- Европейский парк
- Петропавловский обретет вторую жизнь
- Ярославль. Церковь Петра и Павла при мануфактуре
- Никольская церковь. Ярославль город, Стачек улица, 60
- Шелапутинский переулок, дом 3
- А. Н Островский, Собрание сочинений. Мемуары и письма
- Н. А. Шестакова // Архитектура и строительство Москвы, 1990, № 2.
- Больница для хронических больных им. братьев Бахрушиных. Барак для женщин, больных туберкулезом, им. С. А. Карзинкиной. Выявленный объект культурного наследия. Архів оригіналу за 1 лютого 2012. Процитовано 29 січня 2012.
- Женское лицо милосердия // Журнал"Моя Москва", 2, 2008. Архів оригіналу за 17 вересня 2009. Процитовано 29 січня 2012.
- Деревня Яскино Одинцовского района
- Левитан и Бунин