Станіславський Костянтин Сергійович

Костянтин Сергійович Станіславський (рос.: Константи́н Серге́евич Станисла́вский; 17 січня [5 січня] 1863 — 7 серпня 1938) був російським театральним режисером. Він був визнаний талановитим за його гру багатьох персонажів та за якісні постановки, які здобули йому репутацію одного з провідних театральних режисерів свого покоління. Однак його основна слава та вплив походять з його «системи» підготовки акторів та техніки репетицій.

Костянтин Станіславський
Костянтин Станіславський. Портрет Валентина Сєрова
Ім'я при народженні Костянтин Сергійович Алєксєєв
Народився 5 (17) січня 1863(1863-01-17)
Москва, Російська імперія
Помер 7 серпня 1938(1938-08-07) (75 років)
Москва, СРСР
·гострий інфаркт міокарда
Поховання Новодівичий цвинтар
Країна  Російська імперія
 СРСР
Діяльність театральний режисер, актор театру, педагог, кінорежисер, актор, режисер, педагог, театрознавець
Відомий завдяки театральний режисер, актор, педагог
Вчителі Федотова Глікерія Миколаївна і Комісаржевський Федір Петрович
Відомі учні Успенська Марія Олексіївна, Гзовська Ольга Володимирівна, Вахтангов Євген Багратіонович, Ryszard Bolesławskid, Alisa Koonend і Чехов Михайло Олександрович
Знання мов російська[1]
Заклад Московський художній театр
Роки активності з 1877
Жанр театр
Брати, сестри Соколова Зінаїда Сергіївнаd
У шлюбі з Ліліна Марія Петрівнаd
Діти Vladimir Sergeyevich Sergeyevd
Нагороди


IMDb ID 2507427

Станіславський (його сценічне ім'я) працював режисером-аматором до 33 років, коли заснував з Володимиром Немировичем-Данченком всесвітньо відому компанію Московського художнього театру (МАТ), після відомої 18-годинної дискусії. Його впливові гастролі по Європі (1906 р.) Та США (1923–24 рр.) Та визначні постановки «Чайки» (1898 р.) Та «Гамлет» (1911–12 рр.) створили потужну репутацію та відкрили нові можливості для мистецтва театру[2]. За допомогою MAT Станіславський відіграв важливу роль у просуванні нової російської драми свого часу — головним чином використовуючи роботи Антона Чехова, Максима Горького та Михайла Булгакова — перед публікою в Москві та в усьому світі; він також ставив найрізноманітніші та відомі постановки класичних російських і європейських п'єс.

Він співпрацював з режисером та дизайнером Едвардом Гордоном Крейгом і грав значиму роль у розвитку кількох інших головних практиків, зокрема Всеволода Мейєрхольда (якого Станіславський вважав своїм єдиним спадкоємцем у театрі), Євгена Вахтангова та Михайла Чехова[3]. На святкуванні 30-річного ювілею MAT в 1928 році інфаркт на сцені поклав кінець його акторській кар'єрі (хоча він чекав, поки завіса впаде, перш ніж звернутись по медичну допомогу)[4]. Він продовжував керувати, навчати та писати про акторські ігри до самої смерті: за кілька тижнів до виходу першого тома твору його життя, акторського посібника «Акторська робота» (1938). Він був нагороджений орденами Червоного Прапора та орденом Леніна і одним із перших отримав звання народного артиста СРСР.

Станіславський писав, що «немає нічого більш утомлюючого, ніж біографія актора» і що «акторам слід заборонити говорити про себе». Однак на прохання американського видавця він неохоче погодився написати свою автобіографію «Моє життя в мистецтві» (вперше опублікована англійською мовою в 1924 р. І в переглянутому російськомовному виданні в 1926 р.), Хоча її виклад його акторського розвитку не завжди точний. Опубліковано дві англомовні біографії: Девід Магаршак «Станіславський: Життя» (1950) та Жана Бенедетті «Станіславський: Його життя та мистецтво»(1988, переглянута та розширена 1999).

Сім'я та ранні впливи

Станіславський прожив привілейовану молодість, адже виріс в одній із найбагатших родин Росії — «Алєксеєвів» . Він народився Костянтином Сергійовичем Алексєєвим, а прийняв сценічну назву «Станіславський» у 1884 році, щоб зберегти таємницю своєї діяльності від батьків. До комуністичної революції 1917 р. Станіславський використовував своє успадковане багатство для фінансування своїх експериментів в акторській майстерності та режисурі[5]. Розчарування його сім'ї означало, що він залишався любителем до тридцяти трьох років.

Глікерія Федотова, учениця Щепкіна, що закликала Станіславського залишити поняття натхнення, а дисципліновано та старанно навчатись, спостерігати і "дивитись своєму партнерові прямо в очі, і відповідати йому відповідно до повідомлень, «зчитаних» з його очей та обличчя ".

У дитинстві Станіславський цікавився цирком, балетом, ляльковим театром. Пізніше два приватні театри його сім'ї створили форум для його театральних поривів. Після його дебютного виступу в одному з 1877 року він розпочав те, що в майбутньому стане цілою серією зошитів, наповнених критичними спостереженнями за його акторською діяльністю, афоризмами та проблемами — саме від цієї звички до самоаналізу та критики згодом виникла «система» Станіславського. Станіславський вирішив не відвідувати університет, вважаючи за краще працювати в сімейному бізнесі.

Все більше зацікавлений у «переживанні ролі», Станіславський експериментував із втіленням ролі в реальному житті. У 1884 р. Він розпочав навчання вокалу при Федорі Коміссаржевському, з яким досліджував також координацію тіла і голосу. Через рік Станіславський ненадовго навчався в Московській театральній школі, але, розчарований їх підходом, пішов через два тижні[5]. Натомість він приділяв особливу увагу виставам Малого Театру, дому російського психологічного реалізму (розробленому в 19 столітті Олександром Пушкіним, Миколою Гоголем та Михайлом Щепкіним).

Спадщина Щепкіна включала дисциплінований підхід, довготривалі репетиції та використання ретельних спостережень, самопізнання, уяви та емоцій як фундаменту ремесла. Станіславський називав «Малого» своїм університетом. Одна зі студентів Щепкіна, Глікерія Федотова, викладала в Станіславського; вона відмовила його від використання натхнення як основи акторського мистецтва, і наголосила на важливості тренувань та дисципліни та заохотила до практики чуттєвої взаємодії з іншими акторами, яку Станіславський назвав «спілкуванням». Як і митці з Малого, вистави іноземних зірок впливали на Станіславського. Особливо вразила його легка, емоційна та зрозуміла гра італійця Ернесто Россі, який виконав 18 травня в Москві головних шекспірівських трагічних героїв. Так само і в 1882 році виступу ролі Отелло, Томмазо Сальвіні.

Життєпис

Народився у сім'ї купця і змалку не відчував жодних матеріальних нестатків — міг зосередитись на мистецтві. У юні роки вступив до театрального гуртка, згодом змінив справжнє прізвище (Алєксєєв) на псевдонім — Станіславський, який походить від прізвища одного актора-любителя, чиїм талантом замолоду захоплювався.

Творець т. зв. «Системи Станіславського» — комплексу вправ для акторів, який спрямований на якнайкраще психологічне входження у роль. Ця система детально описана у творі «Праця актора над собою» («Работа актёра над собой») (1938).

Зв'язок з Україною

Неодноразово перебував у Києві (1902, 1912 і 1914), виступав на київській сцені з 24 по 30 квітня 1925. Дід К. С. Станіславського П. М. Олексієнко народився в Україні та після одруження переїхав до Москви, де змінив прізвище на Алексєєв.

Примітки
  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Carnicke, Sharon Marie; Benedetti, Jean (1990-03). Stanislavski: A Biography. Theatre Journal 42 (1). с. 134. ISSN 0192-2882. doi:10.2307/3207577. Процитовано 25 березня 2020.
  3. Taxidou, Olga (28 квітня 2004). The Heroism of Hercules and the Beauty of Helen. Tragedy, Modernity and Mourning. Edinburgh University Press. с. 133–156. ISBN 978-0-7486-1987-0.
  4. Corrections and Clarifications. Science 309 (5743). 23 вересня 2005. с. 1999a–1999a. ISSN 0036-8075. doi:10.1126/science.309.5743.1999a. Процитовано 25 березня 2020.
  5. Carnicke, Sharon M.; Emeljanow, Victor; Barricelli, Jean-Pierre (1982-12). Chekhov: The Critical Heritage. Theatre Journal 34 (4). с. 559. ISSN 0192-2882. doi:10.2307/3206841. Процитовано 25 березня 2020.

Джерела

Література
  • Історія вокального мистецтва / О. Д. Шуляр: [монографія]: Ч.ІІ. — Івано-Франківськ, «Плай» 2012. — С.61

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.