Карл Страсс

Карл Фішер Страсс (англ. Karl Fischer Struss; 30 листопада 1886, Нью-Йорк — 15 грудня 1981, Санта-Моніка) — піонер тривимірної графіки, один з інноваторів стереокінематографу, успішний популяризатор кольорового фотомистецтва, який працював в області пікторіалізму. Перший в історії володар премії «Оскар» за найкращу операторську роботу (Схід: Пісня двох людей), двічі призер Каннського кінофестивалю[2].

Карл Страсс
Karl Struss
Народився 30 листопада 1886(1886-11-30)
Нью-Йорк, США
Помер 15 грудня 1981(1981-12-15) (95 років)
Санта-Моніка, Каліфорнія, США
·серцево-судинні захворювання
Поховання Вудлон
Громадянство  США
Діяльність оператор
Alma mater Колумбійський університет і Тічерс-Коледжd
Знання мов англійська[1]
Роки активності з 1910
Жанр кольорова фотографія, Піктореалізм і 3D-кіно
Батько Генрі Страсс-молодший
Мати Марія Страсс
У шлюбі з Етель Волл (1898—1983)
Діти Барбара (1922—1981)
Нагороди премія «Оскар» (1929)
IMDb ID 0835365

На ранньому етапі своєї кар'єри був відомий в Америці як блискучий фотограф, тісно спілкувався з Альфредом Стігліцем і Кларенсом Х. Вайтом[3]. Винахідник так званих мягкофокусних одноелементних «лінз Страсса», власник кількох фотостудій по всій країні[2][3]. З 1920 року увійшов в сферу кіно, за свою півстолітню кар'єру зняв понад 140 стрічок, працював з провідними голлівудськими режисерами, серед яких і близький друг Страсса Сесіль Б. Демілль.

Найвідоміші роботи Страсса — «Бен-Гур: історія Христа» Фреда Нібло, «Схід: Пісня двох людей» Ф. В. Мурнау, «Доктор Джекілл і містер Хайд» Рубена Мамуляна, «Великий диктатор» і «Вогні рампи» Чарлі Чапліна, «Муха» Курта Ньюманна. У 1970 році оголосив про відхід на пенсію, помер через 11 років у 95-річному віці.

Біографія

Народився 30 листопада 1886 року в Нью-Йорку, в сім'ї виробника тканини Генрі Страсса-молодшого і його дружини Марії, німкені за походженням[2]. Карл був молодшим і самим допитливим з шести дітей. У 1896 році вперше долучився до фотомистецтва, побачивши, як на свою нову камеру Pony Premo робить знімки його брат Вільям[3].

Середню освіту отримав в школі ДеВітт Клінтон на Манхеттені. У 1903 році ледь не помер від пневмонії, після чого все життя залишався прихильником здорового способу життя. Оговтавшись від хвороби, влаштувався на роботу в сімейну фірму Seybel & Struss, яка належала його батькові[3].

Фотографія Бруклінського мосту, зроблене Карлом Страссом в 1912 році

У 1910 році почав професійно фотографувати, познайомився з Альфредом Стігліцем, який високо оцінював його перші праці. Саме завдяки Стігліцу фотографії Страсса були презентовані в нью-йоркській галереї Олбрайт[2][3]. Приступив до навчання на нічних курсах Колумбійського університету, де його вчителем був видатний пікторіаліст Кларенс Х. Вайт.

У 1913 році фотографії Страсса активно друкували не тільки журнали, що спеціалізуються на фотомистецтві, але й інші видання, наприклад, New York Evening Post. У жовтні того ж року заснував журнал Platinum Print. Довгий час працював на Бермудах. У 1914 році запатентував мягкофокусні одноелементні лінзи, які сильно знадобилися Страссу під час здійснення портретних фотографій[3].

Демілль в своєму офісі. Фотографія Карла Страсса. 1919 рік

З початком Першої світової війни був призваний на фронт, попередньо пройшовши базову підготовку в таборі Вейл, штат Нью-Джерсі. Після того був відправлений на військову базу Ленглі-Філд, звідки вийшов вже сержантом. Недовгий час навчався авіаційного справі у Корнельському університеті. Німецькі корені Страсса негайно дали про себе знати — були допитані його друзі та викладачі, підняті його попередні заяви про симпатії до Німеччини. У грудні 1917 року начальник штабу сухопутних військ США, військовий міністр Тескер Г. Блісс розжалував Страсса до звання «рядовий» і відправив нести службу у форті Левенворт, де той став офіційним фотографом[3].

Фотографія Карла Страсса. 1919 рік

У нью-йоркських фотокругах став персоною нон грата. У лютому 1919 року був випущений з форту Левенворт. Так як в форті Страсс захопився кіно, подивившись десятки картин, він відправився в Лос-Анджелес, де почав нове життя[3]. Там познайомився з асистентом режисера Хорвіцем, який, подивившись фотороботи Страсса, вирішив представити його іменитому постановнику і продюсеру Сесілю Б. Деміллю. У березні приступив до роботи в кінокомпанії Lasky Studios під початком Демілля[4].

Спочатку був асистентом оператора (в основному, Елвіна Віскоффа), потім фотографом на знімальних майданчиках і до середини 1920-х років, нарешті, став повноцінним оператором-постановником. У 1924 році був викликаний на кіностудії MGM самим Ірвінгом Тальбергом для зйомок епічного блокбастера «Бен-Гур: історія Христа». За словами Страсса, він зняв близько половини всього матеріалу, після чого був замінений кількома іншими операторами[4].

Після «Бен-Гура» зійшовся з Чарльзом Рошером, з яким поставив кілька стрічок, у тому числі класичний «Схід: Пісня двох людей»[4]. Ця операторська робота принесла і Страссу, і Рошеру першу в історії премію «Оскар». В кінці десятиліття вступив до лав Американського товариства операторів[2].

Був постійним оператором Мері Пікфорд, з її участю зняв практично всі фільми. Працював з Чарлі Чапліном і Рубеном Мамуляном (постановка «Доктора Джекілла і містера Хайда» знову була відзначена номінацією на «Оскар»)[4].

В останні роки знімав рекламні ролики і телесеріали, зокрема, вестерн «Мій друг Флікка»[5]. За свої рекламні відео був двічі удостоєний спеціального призу Каннського кінофестивалю. Його заключною роботою в кіно став фільм жахів «Люди-алігатори».

У 1970 році оголосив про закінчення кар'єри, вийшов на пенсію, займався вихованням онуків. Як данина пошани Страссу в 1976 році техаським музеєм Амона Картера була проведена ретроспектива його робіт, яку відвідав він сам[5].

Смерть доньки у червні 1981 року підкосила Страсса, серце почало здавати. Він помер 15 (за іншими даними 16[6]) грудня 1981 року в госпіталі святого Джона в Санта-Моніці, штат Каліфорнія[7]. Похований на нью-йоркському цвинтарі Вудлон.

Приватне життя

В лютому 1920 року в товаристві колег пікторіалістів зустрів фотографа Етель Волл (1898-1983), з якої майже рік по-тому одружився. У пари народилася дочка Барбара (1922—1981)[4].

До самої смерті суворо підтримував здоровий спосіб життя, захоплювався гольфом і тенісом. Від останнього хобі відсторонився тільки у 88 років, коли вже часто відмовляли щиколотки[3].

Примітки
  1. https://plus.si.cobiss.net/opac7/conor/50684259
  2. Karl Struss. Cinematographers
  3. Джон Бейлі. Karl Struss, A Tripod in Two Worlds: Part One—New York Архівовано 17 грудня 2014 у Wayback Machine.. American Society of Cinematographers (14 грудня 2009).
  4. Джон Бейлі. Karl Struss, A Tripod in Two Worlds: Part Two—Early Hollywood Years Архівовано 21 грудня 2014 у Wayback Machine.. American Society of Cinematographers (17 грудня 2009)
  5. Джон Бейлі. Karl Struss, A Tripod in Two Worlds: Part Three—Paramount to 3-D Архівовано 7 жовтня 2014 у Wayback Machine.. American Society of Cinematographers (21 грудня 2009).
  6. STRUSS, Karl. Filmreference
  7. Karl Struss, 95, Cinematographer. The New York Times (19 грудня 1981).

Посилання

 

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.