Карл I (король Вюртембергу)

Народився 6 березня 1823 року у Штутгарті. Був другою дитиною та єдиним сином в родині короля Вюртембергу Вільгельма I та його другої дружини Пауліни Вюртемберзької. Мав старшу сестру Катерину та молодшу — Августу.

Навчався в Тюбінгенському та Берлінському університетах. Здійснив поїздки Голандією, Британією, Італією, Австрією та Німеччиною.[1]

18 січня 1846 року в Палермо заручився з російською великою княжною Ольгою Миколаївною. 13 липня у Петергофі відбулося їхнє весілля. 23 вересня пара урочисто прибула до Штутгарта. Дітей не мали. Літньою резиденцією подружжя слугувала вілла Берг у Штутгарті. Від 1863 року виховували небогу Ольги, велику княжну Віру Костянтинівну. Кілька разів принц був центром скандалу через близькі знайомства з чоловіками.

Став королем у 1864 році. Був більш ліберальним правителем, ніж його батько. Замінив головного міністра Йозефа фон Ліндена на Карла фон Варнбюлера. Зовнішня політика в перші роки правління пройшла шлях від союзу з Австрійською імперією та союзу з Пруссією. У 1866 році визнав розпуск Німецького Союзу.

Підтримав Австрію в Австро-прусській війні. Однак, після битви під Садовою уклав із Пруссією таємний військовий договір, який було оприлюднено у 1867. Втім, двір, уряд та народ офіційно зайняли антипрусську позицію.

Усередині країни правив у постійній згоді з ландтагом. У вересні 1870 року фактичним головою уряду було призначено Германа фон Мітнахта.[2]

1 січня 1871 року вступило в силу приєднання Вюртемберга до Північнонімецької конфедерації, але дуже скоро королівство увійшло до складу Німецької імперії. Наслідком цього стало істотне обмеження суверенітету королівства. Вюртемберг втратив колишню міжнародну позицію, але отримав більшу безпеку як всередині, так і зовні держави. Поштові та телеграфні служби, фінансовий суверенітет, культурне управління та управління залізницею залишалися внутрішніми, так само як і право на власну військову адміністрацію.

Від 1878 року, маючи слабке здоров'я та страждаючи на депресії, Карл періодично усамітнювався для приватного життя, виїжджаючи за кордон, наприклад, до Ніцци.[2] При цьому він нехтував зобов'язаннями правителя, як стверджується, одного разу в нього накопичилося до 800 непідписаних документів. З одного боку, це було незручно для адміністрації, з іншого боку — дуже зручно для уряду, оскільки він міг керувати в основному без втручання монарха.

Помер 6 жовтня 1891 року у Штутгарті.

• Jürgen Honeck: Drei württembergische Könige. Ihre Persönlichkeit im Spiegel von Politik, Macht und Liebe, Stieglitz, Mühlacker und Irdning/Steiermark 2008, ISBN 978-3-7987-0393-3.
• Hubert Krins: Könige und Königinnen von Württemberg. Lindenberg 2007 (3. Auflage). ISBN 978-3-89870-024-5.
• Ulrike Landfester, Friderike Loos (Hrsg.): Lieber Kronprinz! Liebe Freundin!: Briefwechsel zwischen Bettine von Arnim und Karl von Württemberg. Mit einem Anhang: Briefwechsel zwischen Bettine von Arnim und Julius von Hardegg. Manutius, Heidelberg 1998, ISBN 3-925678-82-4.
• Sönke Lorenz, Dieter Mertens, Volker Press (Hrsg.): Das Haus Württemberg. Ein biographisches Lexikon. Kohlhammer, Stuttgart 1997, ISBN 3-17-013605-4, стор. 319–323.
• Sophie Dorothee Podewils (Hrsg.): Traum der Jugend goldner Stern. Aus den Aufzeichnungen der Königin Olga von Württemberg [Aus dem französischen Manuskript übersetzt von Sophie Dorothee Gräfin Podewils]. Neske, Pfullingen 1955.
• Paul Sauer: Regent mit mildem Zepter. König Karl von Württemberg. DVA, Stuttgart 1999. ISBN 3-421-05181-X.

• Вюртемберги (англ.)
• Профіль на Geni.com (англ.)
• Профіль на Thepeerage.com (англ.)
• Генеалогія Карла I (англ.)