Вищий орден Святого Благовіщення

Започатковано 1362 року Амадеєм VI, графом Савойським (1343–1383) під назвою ордена Ланцюга (італ. Ordine del collare). Орден започатковано з нагоди одруження сестри графа Б'янки з Галеаццо Вісконті.

Амадей VIII Миролюбний (1391–1451) 1409 року заклав статут ордена, доповнений у 1431 та 1433 роках. В цьому статуті визначалось, що кількість лицарів, що не перевищує п'ятнадцяти, символізує п'ятнадцять радощів Діви Марії.

Храмом ордена було визначено храм П'єр Шатель. Там розміщуються могили перших кавалерів.

Життя лицарів визначалось релігійними правилами, були передбачені особливі процедури посвяти, поховання й заповідання майна.

Лицарі мали завжди носити ордена та не бути членами інших орденів.

1433 року було передбачено вигнання з ордена тих, хто чинив проти честі, чесності та лояльності. За всю історію ордена з нього були вигнані четверо: першим у XVII столітті був Філіберто Ферреро Ф'єскі, принц Массерано, винний у наданні допомоги іспанцям проти герцога, останнім — Беніто Муссоліні 1943 року.

Людовік Амадей, герцог Абруццький зі знаками ордена Аннунціати

1518 року герцог Карл III Добрий надав ордену найменування ордена Благовіщення (Аннунціати). Кількість лицарів установлено у 20 чоловік.

У той же період орден було проголошено суверенним, що виводило орден з-під юрисдикції звичайної магістратури.

У 1570 та 1577 роках герцог Еммануїл Філіберт продовжив реформування ордена, зокрема, виключив з максимального числа у двадцять лицарів спадкового принца й самого герцога.

Претенденти мали бути знатного походження, як мінімум у п'ятому поколінні. Новий статут також запровадив все більше привілеїв для лицарів. Вони всі були сенаторами, ніхто не мав над ними влади, окрім суверена, вони звільнялись від податків. Тоді ж храмом ордена стала церква Камальдолезі в Турині.

З 1721 року орден почав належати Сардинському королівству та існував без змін до 1840 року, коли король Сардинії Карл Альберт оголосив храмом ордена монастир Колленьйо, так було до 1855 року, коли Віктор Еммануїл II перемістив храм ордена до Палатинської капели королівського палацу в Турині.

З 1860 до 1946 року орден був вищим орденом Італійського Королівства. З 1860 року Віктор Еммануїл вперше порушив правило щодо знатного походження кавалерів.

З 3 липня 1869 року ордену надано характер ордена заслуг. Відтоді ним могли бути нагороджені й ті, хто не належав до аристократії, за значні військові й цивільні заслуги перед монархією. Кількість лицарів ордена, залишаючись офіційно не більшою за двадцять, фактично було збільшено за рахунок того, що з максимального числа були виключені духовні особи та іноземці. Кавалери ордена йменувались кузенами короля та отримували право йменуватись «Превосходительство» (італ. eccellenza). Посвята в орден відтоді здійснювалась за рішенням лицарів, а не короля, який тільки вислуховував думку лицарів. У деяких випадках знаки ордена покладались на осіб некатолицького віросповідання, такими стали, наприклад 1815 року герцог Веллінгтон та 1915 року принц Уельський.

Королівським декретом від 25 серпня 1876 року встановлено, що Секретарем ордена має бути голова Ради міністрів.

Указом від 14 березня 1924 року Віктор Еммануїл III установив, що до двадцяти лицарів ордена, окрім священнослужителів та іноземців, можуть бути додані особи королівської крові за прямою лінією до четвертого покоління.

Орден припинив визнаватись в Італії після падіння монархії та вигнання короля Умберто II, однак зберігся як династичний орден і продовжує вручатись королем та його спадкоємцями у вигнанні.