Касьянов Георгій Володимирович

Касьянов Георгій Володимирович
Народився	20 квітня 1961 (60 років); Челябінськ, Російська РФСР
Країна	Україна
Діяльність	історик, педагог
Alma mater	Національний педагогічний університет ім. Драгоманова
Галузь	Історія України
Заклад	Інститут історії України НАН України, НАН України і Національний університет «Києво-Могилянська академія»
Звання	професор
Ступінь	доктор історичних наук
Науковий керівник	Кульчицький Станіслав Владиславович

Георгій Володимирович Касьянов (нар. 20 квітня 1961, Челябінськ, РРФСР) — український історик, доктор історичних наук, професор, завідувач відділу новітньої історії та політики Інституту історії України Національної Академії наук України, професор кафедри історії Києво-Могилянської академії (2002—2011). Директор БФ «Інститут розвитку освіти». Президент Міжнародної асоціації гуманітаріїв (2014—2018).

Біографія

Батько — офіцер Радянської армії, мати — інженер. Закінчив Київський державний педагогічний інститут ім. О. Горького (1983), аспірантуру Інституту історії України (1983—1986) Працював вчителем в школі (1982—1983), потім в Інституті історії АН УРСР, зараз Інстутут історії України НАН України (1986 — 2021). Керівник Лабораторії міжнародних досліджень пам'яті в Університеті Марії Кюрі-Склодовської, Люблін, Польща^{[джерело?]}.

Кандидат історичних наук (1986). Кандидатська дисертація: «Інженерно-технічні секції профспілок України в соціалістичному будівництві, 1926—1937 роки»[1].

Доктор історичних наук (1993). Докторська дисертація: «Інтелігенція Радянської України 1920-х — 1930-х років: Соціально-історичний аналіз»[2].

Стажувався в Гарварді (1995—1996) та Кембриджі (1996), Лондонському (1993) та Гельсінському університетах (1999), Університеті Монаша (Мельбурн, Австралія, 1999), Університет Хоккайдо (Саппоро, Японія, 2006)), Центрально-Європейському Університеті (Будапешт, Угорщина), Амстердамському університеті (2009), Колегіумі Імре Кертеса універсиету Йєни (2015), Викладав у Гельсінкському університеті (1998), Гарварді (2005)), Європейському гуманітарному університеті (Вільнюс, 2008—2010), Берлінському Вільному університеті (2009—2019), Базельскому університеті (2017), університеті Північної Кароліни, Чепел-Гілл, США, 2018), Центрі досліджень сучасної історії ім. Ляйбніца, Потсдам, Німеччина (2021)^{[джерело?]}.

Випускник програм ім. Фулбрайта (1995, 2018) і Кеннана (2003)

Праці

Сталінізм на Україні, 1920-ті — 30-ті (1991) У співавторстві с В. Даниленком, С. Кульчицьким
«Українська інтелігенція 1920-30-х років: соціальний портрет та історична доля» (1992);
«Українська інтелігенція на рубежі XIX—XX ст.: Соціально-політичний портрет» (1993);
«Історія України: нове бачення» (1996) у співавт.
«Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960—80-х років» (1995); друге видання — 2019.
«Теорії нації та націоналізму» (1999);
«До питання по ідеологію ОУН» (2003);
«Украина 1991—2007. Очерки новейшей истории» (2008);
«Laboratory of Transnational History Ukraine and Recent Ukrainian Historiography» (2009), у співавторстві з Philipp Ther;
«Danse macabre: голод 1932—1933 років у політиці, масовій свідомості та історіографії (1980-ті — початок 2000-х)» (2010), друге видання: Розрита могила: голод 1932—1933 років у політиці, пам'яті, та історії (1980-ті — 2000-ні). Харків, Фоліо, 2019.
«Украина — Россия: как пишется история. Диалоги, лекции, статьи» (2011), у співавторстві з О. Міллером
Світоглядна революція // УГО. вип.2 (1999)
Past Continuous: історична політика 1980-х — 2000-х: Україна та сусіди (2018)
From 'the Ukraine' to Ukraine. A Contemporary History, 1991—2021 (2021), у співавторстві з M. Rojanski, M. Minakov et al.

Співавтор низки колективних праць з історії України.

Цитати

Якщо говорити про історію як про науку, як про наукову дисципліну… Можна погодитися, що вона наближається до літератури. Хоча б тому що історія — це те, що написано. Історія — це не те, що було, а те, що написано про те, що було.[3]

Мене не турбує «засилля лже- і псевдоісторії в Україні», тому що професійна історіографія розвивається за своїми канонами, а всі ці псевдоісторії — при всьому при тому, що вони популярні і впливають на умонастрої людей — не небезпечні. Вони виконують свою компенсаторну функцію. З приводу всяких «параісторій» я б особливо не турбувався. Що тут зробиш? Вони є, вони будуть.[3]

Примітки

Касьянов, Георгий Владимирович. Инженерно-технические секции профсоюзов Украины в социалистическом строительстве, 1926—1937 годы: диссертация … кандидата исторических наук : 07.00.02. — Киев, 1986. — 239 с.
Інтелігенція Радянської України 1920-х — 1930-х років: Соціально-історичний аналіз
- Г.Касьянов. «Не я вибрав історію України, а вона вибрала мене». - Полит.ру, 18.02.2014,

Джерела

С. В. Кульчицький. Касьянов Георгій Володимирович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 130. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
С. В. Кульчицький. Касьянов Георгій Володимирович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2020. — ISBN 944-02-3354-X.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[1] Касьянов, Георгий Владимирович. Инженерно-технические секции профсоюзов Украины в социалистическом строительстве, 1926—1937 годы: диссертация … кандидата исторических наук : 07.00.02. — Киев, 1986. — 239 с.

[2] Інтелігенція Радянської України 1920-х — 1930-х років: Соціально-історичний аналіз

[Полит.ру-3] - Г.Касьянов. «Не я вибрав історію України, а вона вибрала мене». - Полит.ру, 18.02.2014,