Кен Генслі

Наприкінці 1969 року Кен прийняв пропозицію Пола Ньютона приєднатися до Spice — групи, що шукала клавішника. Незабаром склад змінив назву на Uriah Heep, а Генслі став основним автором групи. Він приносив у студію базові ідеї, пісенні структури; потім композиції аранжувались всіма учасниками групи: на виході виходила колективна робота Uriah Heep. «В основному я писав пісні за допомогою гітари, тому що ми багато гастролювали і в ті дні не існувало портативних клавішних, які можна було б для цієї мети використовувати»,— говорив клавішник. Кожного разу спочатку з'являлися слова; пізніше, нерідко в готелі, Генслі накидав мелодію.

Музикант виробив своєрідний, суто індивідуальний стиль гри: «Я тільки тому й почав грати на інструменті, що захотів перетворити свої вірші в пісні; тільки заради цього я навчився грі на гітарі та фортепіано — саме тому я граю зовсім не так, як справжні музиканти… Я ніколи не брав справжніх уроків гри на фортепіано і не зміг би зіграти як Кейт Емерсон або Рік Уейкман, але зате ніхто не грає як я. Кен Генслі».

Так само і на слайд-гітарі Кен навчився грати по-своєму (використовуючи так званий «нормальний» настрій), а коли Мік Тейлор показав йому, як правильно грати на «відкритому» акорді, перевчитися вже не зміг.

Участь в Uriah Heep принесла мультиінструменталісту і автору Кену Генслі світову славу, незважаючи на неприйняття критики, яка в перші роки була майже одностайною. Лише через багато років фахівці визнали видатну авторську та виконавську майстерність музиканта. Своїм улюбленим періодом в історії групи Кен називав час роботи над альбомом «Demons and Wizards», коли всі музиканти були дуже згуртовані.

Розпад Uriah Heep, на думку Генслі, був вирішений перед смертю Гері Тейна. «Гері був найкращим музикантом в групі, і коли його не стало, мені стало ясно: це початок кінця. І хоча його замінив Джон Уеттон — чудовий бас-гітарист, співак і аранжувальник, все ж це було інше… хімічна реакція стала зовсім іншою»,— говорив він. Незважаючи на те, що з Тейном вони не були близькими друзями, смерть його стала для Кена потрясінням: «…Просто тому, що, коли ти молодий, ти здаєшся собі невразливим і смерть виглядає дуже далекою… Я знав, що у Гері є проблеми, особливо з героїном, але ніяк не міг очікувати його смерті». Втім, за словами Хенслі, це не змінило його власних шкідливих звичок.

У 1980 році Кен покинув групу. Цьому передував тривалий конфлікт, початок якому ще в середині 70-х поклав алкоголізм Девіда Байрона. «Одна справа, коли злегка п'яний басист або злегка під кайфом гітарист, але коли вокаліст п'яний вщент і не може говорити, падає і не бачить ні групи, ні залу, це вже серйозна проблема … Він пив надто багато, ми багато говорили про це, але рівно нічого не мінялося. В остаточному підсумку я прийшов до менеджера з ультиматумом: або йде він, чи йду я. Кен Хенслі»

Байрону дали випробувальний термін в два місяці, але за цей час стан справ лише погіршилося. В остаточному підсумку вокаліст був замінений, але «виявилося, що це — кінець групи»: після запису чотирьох альбомів з оновленим складом Кен в 1980 році покинув колектив. До цього моменту він був, за власним визнанням, закінченим наркоманом. «Немає нічого поганого в грошах, успіху і жінках… Але я захоплива натура, для якої незначні захоплення можуть переростати в серйозну залежність»,— зауважував він з цього приводу. Однією з причин переїзду в США було бажання зібратися з силами і позбавитися від наркотичної (насамперед, кокаїнової) залежності. «Життя молодого музиканта в серйозній рок-групі таке, що важко його навіть важко описати; моя ж особистість в Uriah Heep розчинилася повністю… Абсолютно втратив себе, не мав ні найменшого уявлення, хто я такий»,— зізнавався музикант в інтерв'ю 2007 року.

Генслі говорив, що відчув велич групи лише через п'ять років після виходу з неї. Ще більшою мірою це усвідомлення проявилося, коли він почав прочитувати листи, які приходили на вебсайт. «Будучи учасником групи в ту доісторичну епоху, коли не було інтернету… я і не замислювався про те, що окремі пісні можуть робити величезний вплив на окремих людей»,— зізнавався він пізніше. Музикант стверджував, що його ніколи не запрошували повернутися в Uriah Heep і вважав, що «на те були вагомі причини: особисті або філософські, а можливо всього лише пов'язані з упередженнями». Він допускав, що «будь Девід і Гері живі, реюніон б стався давно», а можливо «<для групи> і не було б причин розпадатися». Але з приводу перспективи возз'єднання в нинішній ситуації відповідав: "Безумовно можу сказати тільки одне: якщо запропонують, я скажу рішуче "ні «, тому що я не хочу повертатися назад…»

Ще будучи учасником «Uriah Heep», він почав сольну кар'єру, випустивши в 1973 році за участю колег Гері Тейна і Лі Керслейка альбом Proud Words On A Dusty Shelf (# 173, US) [8]. В анотації, написаній Генслі і розміщеній на обкладинці платівки, йдеться про те, що цей диск є збіркою матеріалу, який не увійшов до Demons and Wizards і The Magician's Birthday. Але крім цього матеріалу, на альбомі присутня також раніше опублікована пісня «Rain» в своєму оригінальному аранжуванні — та, яка була забракована іншими учасниками Uriah Heep: музиканти забажали зробити кінцівку пісні м'якою і спокійною, змінивши тим самим загальний настрій твору. Включивши «Rain» в сольний альбом, Генслі таким чином врятував свою ідею пісні. Вихід у світ Proud Words… не викликав гарячого схвалення у колег і соратників Кена по Uriah Heep. Так, наприклад, гітарист Мік Бокс відгукувався про альбом у вельми зневажливому тоні, називаючи його не інакше як «Brown Turds On A Rusty Elf». У 1975 році музикант випустив свою другу сольну роботу Eager To Please [1], в записі якої взяли участь бас-гітарист Марк Кларк (Mark Clarke) і барабанщик Багс Пембертон (Bugs Pemberton).

Залишивши Uriah Heep, Кен Генслі намагався продовжити свою музичну кар'єру у Великій Британії. Але після невдалої спроби зібрати власну групу Shotgun, переїхав до США, де дав кілька концертів у складі Ken Hensley Band і випустив в 1980 році третій сольний альбом Free Spirit.

Спочатку Генслі оселився в Денвері, потім відправився в Сент-Луїс. Він припускав, що для одужання досить буде двох-трьох років, але треба було дванадцять. У Сент-Луїсі він влаштувався на роботу в компанію St Louis Music, що виробляє музичні інструменти та апаратуру. «Це було здорово: вперше в моєму житті намітилася стабільність, постійна робота, чого у мене не було до цього в житті»,— говорив музикант. Важливо було для нього і зберегти зв'язок з музичною індустрією. Генслі пропрацював у фірмі близько 15 років, роз'їжджаючи у відрядженнях по світу. Останні три роки він займався роботою всього експортного відділу, оскільки володіє трьома мовами: крім англійської — іспанською та німецькою.

У 1982 році Генслі приєднався до Blackfoot і випустив з ними два студійних альбоми. Спочатку група, як згадував він сам, запросила його лише, щоб додати «Хаммонд» в мікс; в той момент музиканти хотіли звільнитися від репутації «групи Південного року». Генслі визнавав, що стилістично не вписувався в ансамбль, але коли група запросила його в турне, «погодився просто тому, що в той момент нічим більше не був зайнятий… Не найзадовільніший час у моєму житті, але винити в цьому доводиться мене, а не їх»,— зауважував він.

Звістка про смерть колишнього вокаліста Uriah Heep Девіда Байрона в 1985 році вразила Кена Генслі. Він зразу ж залишив колектив і лише через якийсь час відновив музичну діяльність як сесійний музикант, співпрацюючи, зокрема, з такими групами, як Cinderella і W.A.S.P.

Лише в 1987—1988 роках Генслі повністю позбавився від пристрасті до кокаїну. «Віра <в Бога> допомогла мені перевести життя в нове русло і дала мені сили для нового старту. Вона досі щодня живить мене силою»,— говорив він. Офіційно членом пресвітеріанської церкви музикант став у 1993 році в Сент-Луїсі. Тут же він придбав студію і став брати активну участь у церковній музичній програмі.

Наступний сольний альбом Кена Генслі From Time To Time вийшов в 1994 році; до нього увійшли твори, написані музикантом в 1971—1982 роки, і тепер заново оброблені, а також ранні версії «класичних» пісень Uriah Heep, записані ним з учасниками Free Полом Коссоффом і Саймоном Керком, з якими він колись знімав на трьох квартиру. У числі музикантів, чиї партії звучали на платівці, були також Боз Бюррелл (King Crimson, Bad Company), Мік Ральфс (Bad Company), Ієн Пейс (Deep Purple, Whitesnake) і Кенні Джонс (The Who).

У 1999 році вийшов A Glimpse Of Glory — альбом, практично повністю складений з нових пісень. У 2000 році Кен Генслі дав спільний концерт з Джоном Лоутоном і Полом Ньютоном в проекті, що отримав назву Hensley / Lawton Band. У 2002 році він виступив з бас-гітаристом і співаком Джоном Уеттоном, учасником Uriah Heep в 1974—1975 роках.

У 2002 році Uriah Heep дали кілька концертів, приурочених до 30-річчя виходу альбому The Magician's Birthday. Хенслі взяв у них участь як запрошений музикант, виконавши з групою кілька своїх класичних пісень. Разом з ним також брав участь і Джон Лоутон. За матеріалами цього виступу був випущений DVD під назвою «The Magician's Birthday Party»

2003 рік ознаменувався виходом The Last Dance — нового альбому Кена, до цього часу переїхав до Іспанії. У роботі над яким взяли участь іспанські колеги-музиканти Анхель Діас, Томмі й Овідія Лопез, який (згідно з Генслі) входить «до п'ятірки найкращих гітаристів Європи», Джавера Де Марко та інші. Виходу альбому передувало його масштабне гастрольне турне по Росії.

У 2004 році Кен приїхав до Москви для запису альбому, що отримав назву The Wizard's Diary, де виступив, як зазвичай, як гітарист, співак, зігравши також на звичному Hammond B3, Moog-синтезаторі та інших клавішних інструментах. Він виконав тут класичні пісні епохи Uriah Heep, заново аранжовані: «The Wizard», «Illusion», «Rain», «Sweet Freedom», «Lady In Black», «Free Me», «July Morning» та інші. У записі брали участь виключно російські музиканти (яким сам Кен дав дуже високу оцінку) — барабанщик Андрій Шатуновський, бас-гітарист Олексій Осташев, піаніст Вадим Назаров, гітарист Ігор Кожин. Запрошення Генслі взяти участь у створенні альбому прийняв колектив Російського Президентського симфонічного оркестру, силами музикантів якого були зроблені і виконані оркестрові аранжування його творів, які маестро також дуже високо оцінив.

У 2006 році побачила світ його автобіографічна книга «When Too Many Dreams Come True — The Ken Hensley Story». У цій книзі Кен розповідає про різних особистостей, які насправді представляють одну людину — самого себе. В даний час книга витримала декілька перевидань і перекладена на болгарську і російську мови.

У 2007 році вийшов з сольний альбом «Blood On The Highway», вокальні партії в якому, крім автора, виконали Йорн Ланде, Джон Лоутон, Ів Галахер, Глен Х'юз, а в записі брав участь «Alicante Symphony Orchestra», непрофесійний оркестр молодих музикантів.

«Кров на автостраді» являє собою рок-оперу, в якій розповідається про музиканта, який стає рок-зіркою, про те, що він придбав, а головне — втратив. Кен говорив, що сюжет платівки багато в чому автобіографічний, а ідея її належала керівнику лейбла, який запропонував покласти на музику літературну автобіографію музиканта. Процес створення пісень він порівнював з написанням кіносценарію: «Є сюжет, і в кожній конкретній пісні я немов би вихоплюю частинку цього сюжету, це тема усередині загальної теми» [6]. З матеріалом альбому Генслі вийшов на гастролі на чолі групи «The Viking All Stars», всі учасники якого — норвежці (за винятком вокаліста-ісландця) [6]. Свій колектив він назвав «Live Fire».

У вересні-жовтні 2010 року Кен зі своїм колективом Live Fire провели в Ризі (Латвія) студійну сесію запису нового альбому, випущеного в травні 2011 року на лейблі Edel. Вони працювали (як написав Генслі в щоденнику) «…з величезним натхненням, енергією та задоволенням». «Я зрозумів основну причину, чому я люблю цих хлопців. Здається, що вони здатні читати мої думки, коли справа доходить до <інструментальних> партій та інтерпретації, і вони грають все те, що я, в силу своїх обмежених музичних здібностей, лише бажав би зіграти, якби міг. Може це тільки для мене здається трохи магічним, але це сильно нагадує мені про інший особливий час мого музичного життя. Кен Хенслі»

Музикант оцінив 2010 рік як дуже плідний і помітив, що у нього зараз — «великий менеджер», «фантастична група», новий записаний CD-альбом і багато чудових проектів в планах на 2011 рік. Тепер з Генслі працює новий менеджер Стів Велтман.