King Crimson

King Crimson — британський гурт прогресивного року, утворений у січні 1969 року у Лондоні. Засновником гурту і його єдиним постійним членом є Роберт Фріпп, віртуоз гітари і мелотрону.

King Crimson
King Crimson (2003)
Основна інформація
Жанр прогресивний рок,
нью-вейв,
арт-рок,
експериментальний рок
Роки з 1969-го з перервами
Країна  Велика Британія
Місто Англія
Мова англійська
Склад Tony Levind, Роберт Фріпп, Білл Бруфорд і Adrian Belewd
http://www.king-crimson.com
King Crimson у Вікісховищі

Внаслідок численних змін складу, гурт так і не сформував постійного звучання. Музика King Crimson черпає багато натхнення з класичної і сучасної музики, також з авангардного джазу і джаз-року. Характерним для King Crimson є те, що гурт ніколи не відступав від авангардної концепції на користь легшого звучання. Роберта Фріппа характеризує серйозне, майже місіонерське ставлення до своєї творчості.

Історія гурту

Перший склад

Перший склад гурту:

  • Роберт Фріпп (Robert Fripp), 16.05.1946, Вімбурн, Велика Британія — гітара, клавішні, вокал;
  • Майк Джайлз (Mike Giles), 1.03.1942, Борнемоунт, Велика Британія — ударні;
  • Йен Макдональд (Ian McDonald), 25.06.1946, Лондон, Велика Британія — клавішні, вібрафон, духові
  • Грег Лейк (Greg Lake), 10.11.1948, Борнемоунт, Велика Британія — вокал, бас.

П'ятим учасником групи можна вважати Пітера Сінфілда (Peter Sinfield), 27.12.1943, який був автором текстів King Crimson. Назву King Crimson теж придумав Пітер Сінфілд як синонім Вельзевула, принца демонів; за словами Роберта Фріппа, Вельзевул — це англійська версія арабської фрази, що звучить як «Біла Сабаб» й означає «цілеспрямована людина».

Фріпп, Джайлз та Макдональд до утворення King Crimson виступали разом в ексцентричній формації Giles, Giles & Fripp, а Лейк був учасником гурту The Gods. У квітні 1969 року після кількох місяців репетицій гурт вперше з'явився перед публікою у клубі «Speakeasy», де презентував програму, яка складалась як з власних творів, так і з опрацьованих балад різних виконавців, а у червні 1969 року музиканти виступили перед 650-тисячною аудиторією у лондонському «Hyde Park» під час безплатного концерту гурту The Rolling Stones. Привернувши до себе велику увагу публіки, музиканти відразу отримали пропозиції провести спільні концерти, наприклад, із The Nice, The Rolling Stones та Джимі Хендріксом, а також зробити записи для радіо «BBC».

У червні того ж року King Crimson у лондонській «Morgan Studios» розпочали працю над дебютним альбомом для фірми «Threshold». Однак студійну сесію довелося перервати, коли продюсер Тоні Кларк так і не зміг зрозуміти оригінальної музичної концепції Роберта Фріппа. Остаточно альбом допрацювали у «Wessex Sound Studios», проте вже без допомоги сторонніх продюсерів, і в жовтні 1969 року він з'явився на музичному ринку.

Лонгплей з'явився під назвою «In The Court Of The Crimson King» і викликав велике захоплення серед багатьох критиків, також отримавши схвальні відгуки від гітариста The Who Піта Тауншенда. Широке використання мелотрону нагадувало творчість The Moody Blues, й завдяки складній секвенції акордів Фріппа та динамічному рок-твору «21st Century Schizoid Man» з гострим, навмисне спотвореним звучанням було проілюстровано багату уяву музикантів. Цей один з найсміливіших дебютів у прогресивному року відразу піднявся до 5-го місця у Британії та 29-го у США.

Грег Лейк (Emerson, Lake & Palmer)

У грудні 1969 року під час першого турне Америкою гурт залишили Макдональд та Майк Джайлз, щоб надалі працювати у дуеті McDonald & Giles, а незабаром з King Crimson пішов і Грег Лейк, продовжуючи свою музичну кар'єру у тріо Emerson, Lake & Palmer. Цікаво, що розпад оригінального складу гурту стався саме тоді, коли платівка «In The Court Of The Crimson King» перебувала на вершині своєї популярності. Подальше існування King Crimson було під питанням, але Фріпп, відмовившись від пропозиції приєднатись до Yes (де він мав змінити Пітера Бенкса) навесні 1970 року у «Wessex Sound Studio» приготував наступний альбом гурту «In The Wake Of Poseidon», умовивши для цього Лейка, а також Пітера і Майка Джайлзів взяти участь виключно в одній студійній сесії. А ще він запросив Гордона Хаскелла (Gordon Haskell) — вокал; Мела Коллінса (Mel Collins) — саксофон; Кейта Тіппетта (Keith Tippett) — фортепіано; Кейта Емерсона (Keith Emerson) — клавішні та Джона Хайсмена (Jon Hiseman) — ударні (двоє останніх виступили анонімно).

Однак невеликий період популярності King Crimson серед критиків закінчився разом з появою цього альбому (слухачі все ж забезпечили цій роботі третє місце у Британії та 31-е — у США). Звинувачений у посередньому копіюванні попередньої роботи, цей лонгплей насправді приховував внутрішні негаразди гурту. Але заангажувавши знову до King Crimson Хаскелла, Коллінза та Тіппетта, підкріпивши склад вокалістом Yes Джоном Андерсоном (Jon Anderson), Робіном Міллером (Robin Miller) — англійський ріжок, Марком Чейрігом (Marc Charig) — корнет, Ніком Евансом (Nick Evans) — труба та Енді Маккаллоком (Andy McCulloch) — ударні, Фріпп почав роботу над черговим альбомом King Crimson «Lisard», який з'явився восени того ж року. У квітні 1971 року після майже річної перерви гурт відновив концертну діяльність у такому складі: Фріпп, Коллінс, Боз Беррелл (Boz Burrell) — вокал, бас та Айен Воллес (Ian Wallace) — ударні, вокал. Цим основним складом та з допомогою спеціально запрошених Тіппетта, Чейріга, Робіна Міллера, Херрі Міллера (Harry Miller) — бас та оперної співачки Полін Лукас (Pauline Lucas) гурт підготував ще один студійний альбом «Island» та один концертний — «Earthbound». Після цього Коллінс, Воллас та Баррелл залишили гурт. Перші два надалі здобули популярність як студійні музиканти, а Баррелл — як басист Bad Company.

1970-ті
Роберт Фріпп (1974)

Однак, коли гурт залишив ще й Сінфілд, Фріпп був змушений розпочати пошук нових музикантів. Влітку 1972 року йому вдалось заангажувати екс-Family Джона Веттона (John Wetton), 12.07.1949, Дербі, Велика Британія, який одночасно взяв на себе роль вокаліста і басиста, а також Білла Бруфорда (Bill Bruford), 17.05.1948, Лондон, Велика Британія — ударні (який спеціально залишив Yes). До цього повного винахідливості складу приєдналися ударник Джеймі Myep (Jamie Muir) та скрипаль Дейвід Кросе (David Cross), 23.04.1949, Плітут, Велика Британія і група відразу вирушила у гастрольне турне Німеччиною та Британією.

На початку 1973 року музиканти записали альбом «Lark's Tongues In Aspic», де головним автором текстів, замість Сінфілда, був Річард Палмер Джеймс (Richard Palmer James), та поки ця робота піднімалась до британського Тор 20, тривали гастролі Європою і Америкою. А наступного року, вже без Муера, гурт видав лонгплей «Starless & Bible Back», після запису якого гурт залишив Кросе.

Тріо, що залишилось, влітку 1974 року у лондонській «Olympic Sound Studios» підготувало черговий альбом «Red», заангажувавши на студійну сесію Макдональда, Коллінса, Чейріга та Робіна Міллера. Лонгплей виявився у творчому плані певним підсумком попередньої діяльності King Crimson, а у вересні 1974 року на шпальтах «New Musica Express» Фріпп оголосив, що розпускає гурт.

Виданий наступного року концертний альбом «USA» відбивав турне 1974 року цією країною (записи вживу на цьому альбомі були збагачені у студії партіями скрипки та фортепіано у виконанні Едді Джобсона (Eddie Jobson). Він мав стати останньою платівкою у кар'єрі гурту. Однак у травні 1981 року після багатьох років сольної діяльності Фріпп утворив нову формацію, спочатку назвавши її Discipline, яку несподівано перейменував на King Crimson. Крім Фріппа та Бруфорда, до відродженої King Crimson ввійшли: Тоні Лівін (Tony Levin) — бас та Адріан Білью (Adrian Belew) — гітара, вокал, а також головний автор текстів. Записані цим складом альбоми «Discipline», «Beat» та «Three Of A Perfect Pair» виявились дуже сміливими і повними нового натхнення, спростовуючи всі припущення, що гурт буде лише спочивати на лаврах. Проте незабаром Фріпп знову вирішив зайнятись сольними проектами і зацікавленість гуртом серед фанів підтримували лише різні компіляції зі студійними та концертними раритетами, а також перевидані на компакт-дисках попередні альбоми King Crimson.

Третє повернення
Тоні Лівін (1993)

Радісна подія для прихильників King Crimson трапилась навесні 1994 року, коли Роберт Фріпп втретє вирішив записатись під вже легендарною назвою. Цього разу йому допомагали Білью, Лівін, а також Трей Ганн (Trey Gunn) — бас, Пет Мастелотто (Pat Mastelotto) — ударні та Джеррі Маротта (Jerry Marotta) — ударні, якого швидко замінив Білл Бруфорд. Видані спочатку восени 1994 року міні-альбом «VROOM» та навесні 1995 — повноцінний «Thrak» довели, що King Crimson залишається найкращим життєдіяльним досягненням Фріппа. 1996 року з'явилися концертні альбоми гурту «Live In Japan» та «Thrakat-tak», а також компакт-диск з п'ятьма різними версіями твору «21 st Century Schizoid Man». Альбом «Epitaph» 1997 року теж складається з концертних записів, але з раритетів 1969 року.

Dour Festival, 2003 рік

Дискографія

Концертні альбоми

Збірки

Міні-альбоми

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.