Клаузула

Кла́узула, або кла́взула, (лат. clausula — закінчення) — заключна частина віршового рядка, починаючи з останнього наголошеного складу (у випадку суголосся клаузули мовиться про риму).

Клаузула буває окситонною, коли після ритмічного акценту відсутні ненаголошені склади (орел), парокситонною — при наявності одного ненаголошеного складу (небо), дактилічною — двох складів (посмішка), гіпердактилічною — трьох складів (характерника). Клаузула, бувши одним із складників віршового рядка, несе особливе структурне та смислове навантаження в білих віршах:

(…) І вся пустиня мов знялася вгору

І в небо ринула. На жовтім небі

Померкло сонце — око Озіріса —

І стало так, мов цілий світ осліп… (Леся Українка).

Клаузула подеколи вживається і в прозі, як кінцівка певних фраз.

Приклад окситонної клаузули:

І являвсь мені Госпо́дь

В громі, бурі і росі́.

У веселках, зореницях

І в симфонії кома́х (П. Тичина).

Приклад парокситонної клаузули:

перелічить усю грома́ду,

а тоді число шука́йте,

щоб означити в реє́стрі

вихід в не́бо (І. Римарук).