Клятва в залі для гри у м'яч

5 травня 1789 року відбулось відкриття Генеральних штатів. В червні пройшли народні заворушення в Парижі, армія приєдналась до народу. 17 червня на Генеральних штатах найбільш радикальна група депутатів-представників третього стану на чолі з графом де Мірабо оголосила себе Національними зборами.

20 червня депутати прийшли до зали засідань і виявили, що двері зали зачинені і до них приставлена варта. Побоюючись початку репресій, того ж дня 577 депутатів третього стану зібрались в прилеглому залі для гри в же-де-пом, який належав братові короля. Там вони дали урочисту клятву не розходитися й збиратися всюди, де вимагатимуть обставини, до тих пір, поки не буде створена і затверджена на міцних підвалинах конституція королівства. За проголосували 576 з 577 присутніх депутатів. Єдиним, хто не підписав клятву став політик Йосип Мартін-Даух, який не вважав за потрібне виконувати рішення, не санкційовані королем. Текст клятви склав нотаріус Жан-Батіст Бевьє.

Таким чином третій стан відкрито продемонстрував непокору волі Людовика XVI, який був у траурі за своїм старшим сином і за давньою традицією вважав будь-які громадські збори в цей час недоречними. Щоправда, мотиви заборони на зібрання депутатів в той час не були відомі. Відповідно до клятви, депутати продовжували збиратися щодня в залі для гри у м'яч, поки за вимогою короля до них не приєдналися представники дворянства і духовенства.

23 червня король відмовився визнати вимоги депутатів третього стану. У відповідь депутати третього стану прийняли рішення не розходитися. 9 липня Національні збори прийняли назву «Установчих». 12 липня відбулись перші зіткнення повсталого народу з королівськими військами на вулицях Парижа, а 14 липня 1789 року  — штурм і взяття Бастилії.

Наступного року Бертран Барер та Едмон Дюбуа де Кранс запропонували замовити Жаку-Луї Давіду, «художнику Революції», монументальне полотно із зображенням цієї знаменної події. Маючи намір намалювати на полотні розмірами 10 на 6 метрів сотні депутатів, Давід виконав безліч підготовчих портретних ескізів. Картина повинна була стати найбільш грандіозним проектом молодої республіки в царині мистецтва.

Однак, фінансування проекту швидко вичерпалося. Давід оголосив передплату на естампи з ескізами майбутньої картини, але вони також розходилися погано. Конвент відмовився фінансувати завершення робіт. У міру радикалізації революції багато з депутатів, які були зображені на полотні, були страчені і з героїв перетворилися на зрадників. Піддалася переоцінці й роль Мірабо. З цих причин Давід в 1794 році припинив працювати над полотном. Воно так і не було завершене.

• Warren Roberts. Jacques-Louis David and Jean-Louis Prieur, revolutionary artists: the public, the populace, and images of the French Revolution. State University of New York, Press, 2000. Pages 227–269.
• Rolf Reichardt, Hubertus Kohle. Visualizing the Revolution: politics and the pictorial arts in late eighteenth-century France. Reaktion Books, 2008. Pages 91-131.
• Doyle, William (1990). The Oxford History of the French Revolution. p. 105. ISBN 978-0-19-285221-2.