Клімович Сергій Іванович

Сергій Клімович народився 4 квітня 1909 року у Шепетівці (Хмельницька область) у родині корінних шепетівчан Івана Трохимовича та Катерини Улянівни Клімович. Крім нього, у родині росло ще двоє дітей — Роман (1905–1941) і Віра (1917–2003)[2].

Зараз будинок № 56 по вулиці Валі Котика, ще одного шепетівського героя Радянського Союзу, є історичною пам'яткою[3].

У 1936 році призваний до лав Червоної армії. Служив до 1939 року[4].

Того ж року закінчив Робітничий факультет (підготовчі курси) Житомирського сільськогосподарського інституту[5], куди приймали переважно сільську і міську бідноту. Після цього працював у місцевому колективному господарстві (бригадир), а потім — міськвиконкомі (був комсомольцем).

Знову Сергія Клімовича мобілізовано у серпні 1941 року Курганським РВК Алма-Атинської області КССР.

У 1942 році закінчив у Горькому Гомельське піхотне училище.

З травня 1942 року воює.

17 жовтня 1942 року був поранений[6].

На Центральному фронті з 20 червня 1943 року[7].

До жовтня 1943 року лейтенант Клімович командував ротою 895-го стрілецького полку 193-ї стрілецької дивізії 65-ї армії Центрального фронту.

Чин Клімовича відбувся біля пмт Лоєв у ніч з 14 жовтня 1943 року. Як записано в його наградному листі:

15 жовтня 1943 року під ураганним вогнем противника т. Клімович, нехтуючи небезпекою і проявляючи виняткову командирську волю, рішуче і швидко першим форсував зі своєю ротою річку Дніпро на підручних засобах переправи і опанував штурмом першу і другу лінію німецьких окопів, знищивши при цьому 35 гітлерівців і захопивши шість 81-мм мінометів. Розширюючи плацдарм на Західному березі Дніпра, т. Клімович просунувся з боєм на три кілометри, і, особисто ведучи в атаку своїх бійців під вогнем супротивника, сміливо увірвався на Південно-Східну околицю населеного пункту Крупейкі, повернувши гітлерівців в панічну втечу. При цьому було взято в полон 76 солдатів і офіцерів і захоплено чотири 105-мм гармати противника.

Оригінальний текст (рос.)

15 октября 1943 года под ураганным огнем противника т. Климович, пренебрегая опасностью и проявляя исключительную командирскую волю, решительно и быстро первым форсировал со своей ротой реку Днепр на подручных средствах переправы и овладел штурмом первой и второй линией немецких окопов, уничтожив при этом 35 гитлеровцев и захватив 6 81-мм минометов. Расширяя плацдарм на Западном берегу Днепра, т. Климович продвинулся с боем на три километра, и, лично ведя в атаку своих бойцов под огнем противника, смело ворвался на Юго-Восточную окраину населенного пункта Крупейки, обратив гитлеровцев в паническое бегство. При этом было взято в плен 76 солдат и офицеров и захвачено 4 105-мм орудия противника

.

Представлення до нагороди датоване 21 жовтня, а вже 30 жовтня про це пише новий документ, який зараз зберігається в Архіві ЦАМО (Фонд № 33, опис № 682525, файл № 59, №запису 12103246)[8][7]:

Указ Президії Верховної Ради СРСР про присвоєння звання ГЕРОЯ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ генералам, офіцерському, сержантському і шеренговому складу Червоної Армії. За успішне форсування річки Дніпро, міцне закріплення плацдарму на західному березі річки Дніпро, і проявлені при цьому відвагу і геройство присвоїти звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка»: <…> 68. Лейтенанту Клімовичу Сергію Івановичу.

Оригінальний текст (рос.)

Указ Президиума Верховного Совета СССР о присвоении звания ГЕРОЯ СОВЕТСКОГО СОЮЗА генералам, офицерскому, сержантскому и рядовому составу Красной Армии. За успешное форсирование реки ДНЕПР, прочное закрепление плацдарма на западном берегу реки ДНЕПР и проявленные при этом отвагу и геройство присвоить звание Героя Советского Союза с вручением ордена Ленина и медали "Золотая Звезда": <...>68. Лейтенанту КЛИМОВИЧУ Сергею Ивановичу.

Знову лікувався у шпиталі. Був також нагороджений медаллю.

Згодом закінчив курси командного складу «Выстрел» (у Киштимі, Горькому, Ульянівську, Свердловську, Новосибірську, Архангельську, або Орджонікідзе) і став старшим лейтенантом.

Пізніше демобілізований[9]. Працював у шепетівському колгоспі.

Помер вдома від наслідків поранень 14 січня 1946 року.

На його честь у Шепетівці встановлено у 1982 році обеліск на міському цвинтарі (№ 16,охоронний № 84) і названа вулиця.

• Герої Радянського Союзу: Короткий біографічний словник / Пред. ред. колегії І. Н. Шкадов. — М: Воениздат, 1987. — Т. 1 /Абаєв — Любичев/. — 911 с. — 100 000 екз. — ISBN отс., Реєстр. № у РКП 87-95382.
• Бєлан П. С. Слава тебе знайде. Алма-Ата, 1982.
• Гордість і слава Поділля. Львів, 1985.